Андрій Болконский на поле бою під Аустерлицем (аналіз епізоду роману Лева Толстого «Війна й мир») – Толстої Лев

 

У житті кожної людини бувають випадки, які ніколи не забуваються і які надовго визначають його поводження. У житті Андрія Болконского, одного з улюблених героїв Толстого, таким випадком стало аустерлицкое бій

Утомлений від суєти, дріб’язковості й лицемірства вищого світла, Андрій Болконский їде на війну. Від війни він чекає багато чого: слави, загальної любові. У своїх честолюбних мріях князь Андрій бачить себе рятівником землі росіянці. Він хоче стати такий же великим, як Наполеон, а для цього Андрію потрібний свій Тулон

И в бою під Аустерлицем цей Тулон наступає. Князь Андрій у який’те ступеня дійсно стає героєм’рятівником

У ході бою французи завдали раптового удару по російської армії: «Французів припускали за дві версти від нас, а вони з’явилися раптом, зненацька перед нами». Почалася паніка, плутанина, росіяни кинулися бігти. І в ту мінуту князь Андрій зрозумів, що от він, його Тулон, саме зараз призначений збутися його честолюбним мріям: «От вона, наступила рішуча мінута!» І як би підтверджуючи ці думки Болконского, Кутузов «тремтячої від свідомості свого старечого безсилля голосом» звернувся по допомогу саме до князя: «Болконский,  – прошептав він, указуючи на розстроєний батальйон і на ворога,  – що ж це?» А князь Андрій вистачає прапор, біжить в атаку, солдати випливають його прикладу. «От вона!» – думав князь Андрій, схопивши ратище прапора й з насолодою чуючи свист куль, очевидно спрямованих проти нього». Але честолюбним мріям князя не призначено було збутися. Його ранилися

Припустимо, що Андрія не ранили б. Що було б тоді? Після вдалого бою він одержав би орден, підвищення, славу й повагу як герой, хоробра людина. Його гордість, честолюбство були б задоволені, і, напевно, з війни б повернувся герой’егоїст Андрій Болконский, задоволений своєю славою, але прагнучий ще більш великої слави. Але не такий Толстой, щоб допускати подібне. Його улюблені герої повинні пройти моральне очищення через втрати, страждання, випробування. І це поранення зробило Андрія зовсім іншим людиною

Андрій упав, і його очам відкрилося високе аустерлицкое небо: «Над ним не було нічого вже, крім неба, не ясного, але всі’таки незмірно високого, з тихо повзучими по ньньому сірими хмарами». Болконский зрозумів свою незначність перед вічністю, всю дріб’язковість своїх мріянь і честолюбних поривів, всю безглуздість цієї людської війни. У світі є що’те, що головніше, важливіше й над усе цього: «Так, все порожнє, усе обман, крім цього нескінченного неба». «Так, я нічого, нічого не знав дотепер».

И саме в цей момент Болконский побачив свій кумир – Наполеона, побачив той ідеал, до якого він так прагнув. Перед Андрієм «був Наполеон – його герой, але в цю мінуту Наполеон здавався йому незначною людиною…» Це високе небо Аустерлица допомогло Андрію побачити самого себе, того, колишнього. Тепер Андрій змінився, йому вже не був цікавий Наполеон і все пов’язане з ним, тому що він тепер інакше розумів життя: «Дивлячись в очі Наполеонові, князь Андрій думав про незначність величі, про незначність життя, який ніхто не міг зрозуміти значення, і про ще більшу незначність смерті, зміст якого ніхто не міг зрозуміти й пояснити з живучих».

На аустерлицком поле князь Андрій як би заново народився, обновився. Починалося нове життя, повна шукань, надій, «починалися сумніви, борошна, і тільки небо обіцяло заспокоєння».

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы