Утвердження народної моралі та внутрішньої краси у п’єсі Івана Котляревського «Наталка Полтавка»

П’єса Івана Котляревського «Наталка Полтавка» була новим словом, першим драматичним твором в українській літературі.

Кінець XVIII сторіччя став добою складних змін у суспільствах європейських держав, добою зародження капіталістичних відносин, під впливом яких бурхливо розвивались ідеї Просвітництва. Нова українська література формувалася як ідейно-естетичне явище саме на їх основі. Вона була покликана задовольняти духовні потреби усіх верств суспільства, в тому числі й широких народних мас. Ставши проявом не релігійного, а світського життя, нова література швидко перетворилась на знаряддя розвитку національної самосвідомості.

Крім того, естетика Просвітництва найдоступнішим і дієвішим засобом для пропаганди своїх ідей вважала театр. Героями нової драматургії стають звичайні люди з їхніми буденними інтересами й життєвими трагедіями. Але звичайних людей взагалі існувати не може — усі вони представники тих або інших націй та певних соціальних прошарків. Тож Котляревський виводив у своїх п’єсах саме українські типові характери у конкретних обставинах свого часу і стверджував моральні принципи саме української народної моралі, наділяючи ними позитивних героїв.