Печорин і контрабандисти (аналіз глави «Тамань» роману Лермонтова «Герой нашого часу») – Лермонтов Михайло

«Тамань» – свого роду кульмінація в зіткненні двох стихій роману: реалізму й романтизму. Отут не знаєш, чому більше дивуватися: незвичайної принадності й зачаруванню тонкого всепроникаючого колориту, що лежить на образах і картинах новели, або гранично переконливої реалістичності й бездоганній життєвій правдоподібності

А. А. Титов бачить, наприклад, весь зміст «Тамані» з її поетичністю в навмисному зниженні й розвінчуванні образа Печорина. Переконаний, що саме такий був задум автора, він пише про цю поему в прозі: «скороминущий роман, що Печорин зав’язує з контрабандисткою, змахує скоріше на грубувату інтрижку, цілком у дусі мандрівного офіцера».

У дійсності усе складніше. Печорин з його глибоким тверезим розумом краще, ніж хто?або іншої, розуміє неможливість знаходження в середовищі «чесних контрабандистів» тої повноти життя, краси й щастя, який так жадає його бентежна душа. Він розуміє із самого почала безрозсудність своїх учинків, всієї історії з «ундиною» і іншими контрабандистами. Але в тім?те й полягає чудність його характеру, що, незважаючи на властивий йому найвищою мірою здоровий глузд, він ніколи не підкоряється йому цілком, – для нього існує в житті щось більше високе, чим житейски вивірена розсудливість. Тому, посміюючись і іронізуючи над собою, він все – таки не може не відгукнутися на заклик загадково вабливими вільними, наповненими небезпеками й тривогами життя контрабандистів. І нехай у всім цьому йому до кінця відкриється своя прозаїчна сторона, реальні життєві протиріччя, – для героя, і для автора реальний мир контрабандистів збереже в собі не одержав розвитку, але живучий у ньому прообраз вільної, виконаної «тривог і битв» людського життя

Постійне коливання між «реальним» і укладеним у його глибинах «ідеальним» відчувається майже у всіх образах «Тамані», але особливо в дівчині?контрабандистці. Ім’я її не названо, автор дає тільки опис дівчини. Звідси ці різкі переходи в сприйнятті її Печориным – від завороженого подиву й замилування до підкресленої прозаїчності й буденності. Цьому сприяє й характер дівчини, весь побудований на невловимих переходах і несподіваних контрастах. Вона так само мінлива й невловима, як і її життя, беззаконно?вільних, виконаних несподіванок, у якій є свої романтичні глибини

В уривку про прихід «ундини» до Печорину в душі героя проноситься ціла бура почуттів. почуття, Що Нагромадилися, прориваються, пристрасть миттєво охоплює героя, тільки що настільки що тверезо міркував. По суті в цьому уривку три головні типи героїв: «ундина» як представниця загадково?таємничого миру вільного життя й непідроблено?природної краси, «лінійний козак» – втілення миру повсякденної повсякденності й, нарешті, Печорин, неспокійно бентежний, між цими двома мирами

Бура, що окончились нічим, що понадила примарою щастя, обертається для героя наприкінці уривка, як і вся новела, прозаїчним «збитком», іронічно оттеняющим спустошеність, що підсилюється в душі обманутого у своїх очікуваннях героя. В одному випадку перекинуть чайник із залишками сподіваючись, в іншому героя ледве не утопили й украли в нього шашку й кинджал. В уривку, як і в новелі, у цілому маячить фігура козака, цього Максима Максимыча, низведенного у своїй заурядности до чина рядового

Оповідання «Тамань» немов убрало в себе відбиту в ньому морську стихію. Чергування романтичного й реалістичного планів в уривку й новелі витримані в пружному, неспокійному ритмі морського прибою