Суспільство в комедії «Горе від розуму»

Комедія «Горі від розуму» була написана в 1824 році. У цьому добутку О. С. Грибоєдов відтворив правдиву картину російського життя першої чверті XIX століття: показав зміни, що відбулися в російському суспільстві після Вітчизняної війни 1812 року, відбив антикріпосницькі погляди декабристів. Автор сам дотримувався ідей декабризму, що підтверджує його комедія й створений у ній образ Чацького. Олександр Андрійович Чацький показаний О. С.Грибоєдовим як передова людина «століття нинішнього». Він зло висміює пороки московського суспільства, характерним представником якого є Фамусов. Приїхавши в Москву, Чацький відкриває для себе, що люди живуть за старими законами «матінки Катерини» і є затятими прихильниками існуючого режиму.

Він категорично заперечує порядки, по яких живе вся Москва, і розуміє свою несумісність із цим миром, «століттям минулої». Він незалежний, має свою точку зору на все, що його оточує, а також, на відміну від фамусовського суспільства, негативно ставиться до кріпосного права, що калічить долі й душі людей. Через ці переконання його холодно й неприязно зустрічають у Москві, «цураються, як чужого».

Протягом усього дії комедії автор зіштовхує Чацького з консервативними колами московського дворянствО. Він показує явний контраст у поглядах Чацького і його опонентів на службу, владу, «століття нинішній», «століття минулий», іноземців, освіта, народ, вдачі. Олександр Андрійович – розумна, серйозна, освічена людина («він славно пише, славно перекладає», «він малий з головою»). Він нехтує низькопоклонство, облудність, удавання.

Кожна репліка Фамусова, кожний його монолог, де він виступає захисником минулого, викликають гнів і лють у Чацького. Розповідаючи про свій ідеал, втіленому в Максимі Петровичі (вельможі часу Катерини), що не бачив нічого соромного й ганебного в лестощах і низькопоклонстві, Фамусов переконує Чацького вчитися на цьому прикладі. Це обурює Чацького, тому що він прагне служити справі, а не особам:. «Служити б рад, прислужуватися нудно». У відповідь Фамусову й всьому його оточенню звучить жагучий монолог, у якому грибое-довский герой зіставляє «століття нинішній» і «століття минулий», намагається говорити конкретно й у той же час твердо відстоює свої життєві принципи. Епоха Катерини, що так по серцю Фамусову, в очах Чацького є «століттям покірності й страху». Він затверджує, що тепер настали інші часи, коли немає бажаючих «смішити народ, відважно жертвувати потилицею», а причину пояснює наступної:

Приводячи приклади жорстокого звертання дворян із кріпаками, Олександр Андрійович протестує проти беззаконня, що панує в країні, засуджує поміщиків-кріпосників, один із яких обмінює своїх вірних слуг на «борзі три собак», а вони «у годинники вина й бійки й честь і життя його не раз рятували».

А інший пан продає акторів свого театру, кріпаків «Амурів і Зефиров», поодинці через те, що «боржників не согласил до відстрочки». Уже в цьому виявляється несумісність поглядів Чацького з поглядами не тільки Фамусова, але й усього представленого в комедії московського дворянствО. Для приклада можна взяти полковника Скалозуба, військового кар’єриста, «сузір’я маневрів і мазурки». Ця людина дурна, він «слова розумного не виговорила сроду», міркує тільки про «фрунте й ряди». А коли Фамусов запитує його про загальній знайомій, Скалозуб тупо заявляє:

Молчалин, ще один типовий представник фамусовского суспільства, також ставить своєю метою кар’єру, йому властиве низькопоклонство. Він знає, коли потрібно підняти хустку, а коли погладити моську впливової баби. Прізвище Молчалина виправдується його поводженням. «От він навшпиньках і небагатий словами», – говорить про нього Чацький. Поступливість і лагідність Молчалина, якими так захоплюється Софія, – лише маска, що служить для досягнення життєвої мети, а саме, – блискучої кар’єри, чинів, багатствО. Вище щастя він бачить у тім, щоб «і брати й весело пожити».

Для цього він вибрав самий вірний шлях: лестощі, догідництво. «Він дійде до ступенів відомих, адже нині люблять безсловесних», – презирливо кидає Чацький. Молчалин знає, як йому треба поводитися, і так визначає свою тактику:

Внутрішній мир Чацького, його погляди на життя вступають у протиріччя із суттю фа-мусовского суспільствО. Ця людина не вписується в нього, тому не дивно, що його наприкінці комедії повідомляють божевільним.

І перед тим, як піти, Чацький говорить всьому «століттю минулий»:

Гончарів у статті «Мильон роздирань» так сказав про це: «Чацький зломлено кількістю старої сили, нанеся їй у свою чергу смертельний удар якістю сили свіжої. Він вічний викривач неправди, що заховалася в прислів’я: «один у поле не воїн». Ні, воїн, якщо він Чацький, і притім переможець, але передовий воїн, застрільник і – завжди жертва».