Зустріч Бориса Трубецького й Пьера в будинку старого графа Безухова. (Аналіз епізоду з роману Толстого «Війна й мир») – Толстої Лев

Роман – Епопея Л. Н. Толстого «Війна й мир» – найбільший добуток не тільки росіянці, але й світової літератури 19 століття. Величезний добуток, що запам’ятав переломний момент у житті російського суспільства, народу, поставило безліч проблем: суспільно – політичних, моральних, історичних, філософських. Письменникові вдалося відтворити справжню атмосферу початку 19 століття, показати справжня особа світського суспільства, визначити границю, що відокремлює життя дворянства від життя народу

Епізод зустрічі Бориса Друбецкого й Пьера в будинку старого графа Безухова дуже важливий не тільки для кращого розуміння характерів цих героїв, але й для розуміння тої атмосфери лицемірства, лукавства, користі, що панувала у світському суспільстві

Старий граф Безухов при смерті. У нього величезний стан, на яке претендують багато хто: князь Василь Курагин, три сестри, родички графа, княгиня Друбецкая і її син Борис. Друбецкие не родичі графа, але Борис – його хрещеник, він може розраховувати на яку – частину спадщини. Але самий головний претендент на спадщину – Пьер, незаконний син графа. Якщо, на прохання вмираючого графа, він буде визнаний законним спадкоємцем, то весь стан дістанеться йому, а вже відомо, що лист із таким проханням написане государеві й що в цьому проханні, звичайно, не відмовлять

У будинку вмираючого графа протягом багатьох днів метушаться ті, хто хоче одержати спадщину. Тільки Пьер, що батька практично не знав, тому що виховувався за кордоном, менш усіх думає про спадщину. Пьер ще не зіпсований світським суспільством, це людина наївний, щирий, простодушний, розумний, але нехитрий і не вміє розпізнати лицемірну гру тих, хто готовий на все заради грошей. Він живе в будинку свого батька, але його до батька не пускають, і йому нема чим зайнятися. От у такий момент до нього й приходить Борис Друбецкой. Це парубок, що виховувався якийсь час у родині Ростових, тому що був зі збіднілого роду. Його мати, княгиня Друбецкая, була готова заради свого сина на все: і принижуватися перед Курагиным, щоб домогтися для сина вигідного призначення на службу, і вичікувати момент у будинку вмираючого графа Безухова, щоб одержати від нього хоч що – небудь. Вона посилає Бориса до Пьеру, щоб той передав йому запрошення на іменини в будинок Ростових. Але головна мета приходу Бориса зовсім інша

Пьер не довідається Бориса, він, як пише Толстой, «рішуче не пам’ятав його; але, незважаючи на те, зі свойственною йому быстрою й радушною манерою взяв його за руку й дружелюбно посміхнувся». Борис не квапиться назвати себе, споконвічно ставлячи Пьера, і без того не вміє себе тримати в суспільстві, у неспритне положення. «Борис почував, що Пьер не довідається його, але не вважав потрібним називати себе й, не випробовуючи ні найменшої зніяковілості, дивився йому прямо в очі». Борис передає запрошення на обід до Ростовим, Пьер приймає його за сина графа Ростова, і тільки в цей момент Борис називає себе

Чому так тримається Борис? Він уміло використовує ситуацію, ставлячи свого співрозмовника в лоскітливе положення, особливо беручи до уваги боязкість і сором’язливість Пьера. З першого ж моменту зустрічі він хоче поставити себе в більше вигідне положення: він вільно тримається, сміло розмовляє, так що Пьер боїться, як би Борис не сказав чогось зайвого, через що Пьеру буде соромно. Пьер намагається перевести розмова на політику, міркує про Булонской експедиції, але Борис відразу звертає цю тему, нав’язуючи Пьеру іншу: «Ми тут, у Москві, більше зайняті обідами й плітками, чим політикою….Тепер говорять про вас і про графа.» І далі Борис говорить про спадщину, про те, кому граф залишить свій стан. Пьеру чути все це дуже важко, вся ця розмова тяжка для нього, але він ще не розуміє, до чого хилить його співрозмовник. Нарешті – Те Борис переходить до суті: «А вам повинне здаватися, – говорив Борис, злегка червоніючи, але не змінюючи голоси й пози, – вам повинне здаватися, що всі зайняті тільки тим, щоб одержати що – небудь від багатія». Але це не просто повинне здаватися, як говорить Борис, так воно і є, і Пьер так і думає в цей момент. Але далі йде несподіваний для Пьера поворот розмови, несподіваний тому, що Пьер і припустити не може стільки хитрості й лицемірства в такому парубку. Борис говорить: «Ми дуже бідні, але я, принаймні, за себе говорю: саме тому, що батько ваш багатий, я не вважаю себе його родичем, і ні я, ні мати ніколи нічого не будемо просити й не приймемо від нього». Пьер у першу мінуту нічого не розуміє, але потім, зрозумівши, випробовує почуття сорому й досади. А Борис «сам вийшовши з неспритного положення й поставивши в нього іншого, зробився знову зовсім приємний». Пьер приймає слова Бориса за чисту монету, він сама шляхетна людина й всіх інших уважає такими ж. «Ви дивна людина, – говорить Пьер Борисові. – Те, що ви сказали, дуже добре, дуже добре…Я дуже радий, що познайомився з вами». Він потискує Борисові руку, починає розповідати те, що звичайно не говорять не дуже знайомим людям: про те, що батько не кликав його, що Пьер випробовує до нього жалість, як до людини. Але Борис перериває його, переводячи розмову на політику. За ним посилає мати, і Борис іде, видимо, задоволений тим, що домігся свого. Яка ж ціль Бориса? Він хотів виявити себе шляхетною й чималою людиною, показати Пьеру, що їхнє сімейство не претендує на спадщину, хоча насправді все було навпаки. Відразу після смерті старого графа Безухова, після перемоги, здобутої за мозаїковий портфель і за лист до царя, що перебувало в ньому, княгиня Друбецкая нагадає Пьеру, що батько його обіцяв не забути Бориса. Звичайно, добрий Пьер не відмовив їй у проханні. Але після відходу Бориса Пьер посміхався, згадуючи « про цього милого, розумного й твердого парубка». Більше того, він випробовував до нього «безпричинну ніжність». Як не дивно, ні розумний і чималий Пьер, ні надалі розумний і проникливий князь Андрій не змогли побачити за маскою вихованості й шляхетності спрагу багатства, жадібність, лицемірство, безсердечність і вміння зіграти на слабких сторонах інших людей. Такий Борис, плоть від плоті того лицемірного світського суспільства, що не приймають улюблені герої Толстого. Розмова Бориса й Пьера нам дає зрозуміти й доброту, безкорисливість, порядність Пьера, і ощадливість, корыстность, лицемірство Бориса. Надалі ці риси героїв тільки збільшаться. Борис доможеться всього, чого хотів, женившись із розрахунку на багатої Жюли Карагиной, і втратить ті гарні якості, що ще залишилися в ньому. Пьер знайде своє щастя в єднанні з народом і служінні йому, тому – те він і є улюбленим героєм Толстого. Кожний персонаж Толстого, будь те головний герой роману Пьер, Борис, або будь – який інший персонаж показаний автором у розвитку, у динаміку; протягом усього роману ми стежимо за їхніми долями, за їхніми характерами, і в цьому позначилася величезна майстерність і геній Толстого, що зумів кожного свого героя наділити індивідуальністю й своєрідністю