Військові епізоди в романі Толстого «Війна й мир» – Толстої Лев

Лев Миколайович Толстой, сам, що випробував на собі тяготи війни, уважав війну злочином, «противним людському розуму й всій людській природі подією». Всієї його симпатії на стороні простого солдата, що виносить основну вагу, бруд і жах війни. Не випадково всі герої Толстого, яким він симпатизує, позбавлені якихось військових рис: постави, голосного командного голосу, упевненості в собі, а, навпроти, підкреслено незграбні й зовсім не схожі на героїв. Справжній героїзм, на думку письменника, скромний і непомітний, не випинає себе напоказ.

Саме таким зображує Толстой героїв Шенграбенского бою, одного із центральних подій війни 1805 року, бою, результат якого був дуже важливий для російської армії. Загін Багратіона повинен був затримати французів, щоб могли з’єднатися російські війська. Недарма Кутузов напутствует Багратіона: «Благословляю тебе на великий подвиг». Князь Андрій, будучи ад’ютантом Кутузова, просить відпустити його з армією Багратіона, тому що він хоче взяти участь у справжньому бої. Напередодні бою, коли Болконский об’їжджав позиції, він побачив забавну сценку: один з російських солдатів, наслідувати французів, став лопотати щось незрозуміле, пролунав «гуркіт такого здорового й веселого реготу, мимоволі через ланцюг що повідомився й французам, що після цього, здавалося, потрібно було скоріше розрядити рушниці, підірвати заряди й розійтися скоріше всім по будинках». Простим солдатам нема чого ділити один з одним – от ідея автора. Війни розв’язують правителі, щоб задовольнити свої амбіції, а розплачуватися доводиться простим людям

Перед боєм зустрічає Болконский і головного героя цього епізоду – капітана Тушина, підкреслено неспритного, зовсім не військового виду артилериста, з «більшими, добрими й розумними очами». Батарея капітана Тушина героїчно виконувала свій борг, навіть і не думаючи про відступ, хоча в ній було всього чотири знаряддя. Французи думали, що в цьому місці зосереджені головні сили росіян, і вдарили всією своєю міццю по батареї. Під час бою капітан Тушин навіть не думав про небезпеку, «особа його усе більше й більше пожвавлювалося». Незважаючи на його невоєнний вид і «слабкий, тоненький, нерішучий голосок», солдати любили й поважали його, і «всі, як діти в скрутному стані, дивилися на свого командира». Тушин не замислювався про те, що його можуть убити, він переживав тільки тоді, коли вбивали й ранили його солдатів. Наказ про відступ повинен був доставити на батарею ад’ютант Жерков, але він злякався сильного обстрілу й поїхав в іншу сторону. Другий штаб – офіцер тільки викрикнув наказ про відступ і умчався ладь, чим викликав сміх солдатів. Третім ад’ютантом був князь Андрій. Він побачив трохи вбитих, поранену коня, почув свист снарядів. Йому стає страшно, але «одна думка про те, що він боїться, знову підняла його». Він допоміг Тушину забрати знаряддя й виїхав лише тоді, коли все було зроблено

Ще одним непомітним героєм бою став капітан Тимохін. Уперше ми зустрічаємося з ним на огляді в Браунау, коли Кутузов довідається його, оскільки він брав участь у турецькій компанії. У той момент, коли, здавалося, французи перемагають, виступила рота Тимохіна: «Тимохін з таким розпачливим лементом кинувся на французів і з такою безумною й пьяною рішучістю, з однією шпажкою, набіг на ворога, що французи, не встигши отямитися, покидали зброю й побігли». Загін Багратіона виконав своє завдання завдяки таким скромним, непомітним героям, як Тушин і Тимохін. У цьому епізоді Толстої показує нам справжній героїзм, що не випинає себе

Центральним епізодом війни 1812 року, кульмінацією її, став Бородінський бій. Дивно те, що, на відміну від Шенграбенского бою, автор не називає нам імен російських солдатів, які героїчно борються й гинуть на поле Бородіна. Тим самим він хоче підкреслити ту думку, що всі росіяни солдати були героями. Особливо докладно описується Толстим батарея Раєвського, де відбувалися дуже важливі події бою. Весь бій показаний очами Пьера (це один з улюблених прийомів Толстого) : «На десяту годину вже чоловік двадцять віднесли з батареї; два знаряддя були розбиті, частіше й частіше на батарею попадали снаряди й залітали, дзижчачи й свистячи, далекі кулі. Але люди, що були на батареї, начебто не зауважували этого; з усіх боків чувся веселий говір і жарти». Пьер бачить, як люди один за іншим гинуть, виконуючи свій борг: «Багато було отут мертвих, незнайомих йому. Але деяких він довідався. Молоденький офицерик сидів, всі так само згорнувшись, у краю вала, у калюжі крові. Краснорожий солдат ще смикався, але його не забирали». Ця картина вражає Пьера, і він висловлює думку, безсумнівно, близьку й відчуту автором: «Ні, тепер вони залишать це, тепер вони жахнутися того, що вони зробили!»

Описуючи бою, Толстой постійно проводить антитезу між Наполеоном і Кутузовим. Їх обох люблять солдати, але по – різному. Перед Наполеоном схиляються, як перед божеством, Кутузова поважають за мудрість, досвідченість, увагу до простого солдата. Наполеон одержимо манією величності, він поводиться неприродно, пам’ятаючи, що кожний його крок записується для нащадків. А Кутузов простий, скромний, невибагливий, тому він великий, тому що, по думці автора, «немає величі там, де немає простоти, добра й правди». Під час Бородінського бою Кутузов відчуває те, що випробовує кожний солдат, і вселяє впевненість у перемозі: «Зміст його слів повідомився всюди, тому що те, що сказав Кутузов, випливало не з хитрих міркувань, а з почуття, що лежало в душі головнокомандуючого, так само як і в душі кожної російської людини».

Військові епізоди роману «Війна й мир» розкривають нам головні теми й ідеї Толстого: неприйняття війни взагалі, поняття справжнього героїзму й величі, мужність і патріотизм російського народу