Родіон Розкольників і його двійників – достоєвський Федір

19 століття перебувало під владою теорії “наполеонизма”. Можливість сильної особистості веліти над долями інших людей знаходила підтримку багатьох людей

Бранцем цієї ідеї й став герой роману Родіон Розкольників. Автор роману зображує утопічний результат, до якого могла б привести аморальна ідея головного героя її на образах “двійниках” – Свидригайлова й Лужина.

Головним героєм “Злочину й покарання” є бідний студент зі збіднілої дворянської родини. Подавлений убогістю й несправедливістю життя, Розкольників намагається знайти вихід із цього положення

Бажання повністю змінити своє життя наводить його на думку про злочин. Іноді він сумнівається в правильності своїх думок, боячись загубити свою душу, але його вабить результат. Заради загального добра він готовий вчинити злочин. І він все – таки зважується на вбивство баби – процентщицы, що вважає дурної, марної старушонкой.

Розкольників робить цей злочин, уважаючи, що це служить підтвердженням його ідеї. По ідеї людство ділиться на дві категорії: “на тварин тремтячих” і на “сверхлюдей”. Розкольників вирішує перевірити себе, зрозуміти, до якої касти ставиться він сам. Зробивши вбивство, Розкольників розуміє, що він не “істота вищого порядку”. Разом з убивством баби, він убиває й себе, всі те людське, що зв’язує його з навколишнім світом. Він залишається зовсім один, наодинці із щиросердечними стражданнями й борошнами совісти

Одним з найбільш складних образів Достоєвського є Свидригайлов. Він теж перебуває в полоні цієї помилкової теорії. Він, як і Розкольників, відкидає суспільну мораль і розтрачує своє життя на розваги. Свидригайлов винний у смерті декількох людей, його совість лежить десь на глибині його душі, вона захована далеко, щоб її борошна не могли розтривожити душу. І тільки зустріч із Дуней будить у його душі якісь почуття. Але каяття, на відміну від Раскольникова, приходить до нього занадто пізно.

Совість пробуджується в ньому, і він робить учинки, які ніколи не зробив би до зустрічі з нею. Він допомагає Соні, своїй нареченій, дітям Катерины Іванівни, щоб заглушити каяття совісті. Але ці борошна треба пережити, але йому не вистачає ні часу, ні сил, щоб упоратися із собою. Для нього залишається єдиний шлях, і він закінчує своє життя самогубством. Протягом роману стає очевидним, що життєві орієнтири цих двох героїв різні, хоча в їхніх учинках є багато загального. Розкольників учиться, пробивається в житті сам і піклується про матір, сестру

Свидригайлов – заможний поміщик, веде дозвільний спосіб життя. Хоча обоє героя підлеглі одній ідеї, вони залишилися по різні сторони “барикади”. Стало ясно самому Раскольникову, – “не переступив він, на цій стороні залишився”, тому що “громадянин і людина”. А от Свидригайлов переступив, людину й громадянина в собі знищив. Звідси в нього цинізм, з яким він формулює суть раскольниковской ідеї, звільнивши себе від сум’яття Родіона, залишившись перебувати в безмежній хтивості. Але, наткнувшись на перешкоду, кінчає життя самогубством

Смерть для нього – звільнення від всіх перешкод, від “питань людини й громадянина”. Це і є результат ідеї, у якому хотів переконатися Розкольників. Тому Достоєвський залишає Родіонові право на життя на каторзі, на каторзі де відбувається болісне звільнення від цієї ідеї, повернення до людей, знаходячи щирі цінності. “Злочин і покарання” стало класикою росіянці літератури

Боротьба добра й зла по Достоєвському проходить у душі людини, і перемога чесноти дається дуже важко. Тільки через страждання люди можуть очиститися, тільки цей шлях веде до перетворення й воскресіння. Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” був написаний у дуже важкий період для самого письменника – на каторзі. Там він і зштовхнувся з “сильними особистостями”, характери яких втілив у головних героях свого добутку