Микола Клюев і його творчість – Клюев Микола

Микола Олексійович Клюев народився 10 жовтня 1884 року в селі Коштуге Коштугской волості Вытегорского повіту Олонецкой губернії (нині Вытегорский район Вологодської області). У різний час в автобіографічних замітках, листах, усних розповідях поет любив підкреслювати, що в роді його було чимало людей незвичайних, обдарованих, артистичних від природи. Параска Дмитрівна – мати поета – була родом із Заонежья, з родини старообрядників. Його мати знала безліч народних пісень, духовних віршів. В 1897 році Клюев закінчує двокласне училище й починає мандрівки по старообрядницьких скитах і монастирям. Як свідчать сучасники, він побував в Ірані, Китаї й Індії. Клюев прилучається до величезного джерела знань, у тому числі магічних, йому навіть приписували гіпнотичну силу. Поет був універсальною особистістю: умів грати на декількох музичних інструментах, прекрасно співав, мав незвичайні акторські здатності. У серпні 1936 року поета відправляють у посилання. Починаючий поет активно співробітничав з революційними організаціями, і в 1905 році Клюев був притягнутий Московським жандармським керуванням до дізнання в справі про поширення серед станції, що служить, залізниці прокламацій революційного змісту. Початок 1906 року. Поета заарештовують за агітаційну діяльність у Вытерге й околишніх селах

Довгі роки жила легенда про смерть поета на станції Тайга від серцевого приступу й пропажі його валізи з рукописами. У дійсності ж Микола Клюев був розстріляний у Томську 23 – 25 жовтня 1937 року

У передреволюційне десятиліття в літературу входить нове покоління поетів із селянського середовища. Виходять книги віршів С. Клычкова, збірники Н. Клюева, починають друкуватися А. Ширяевец і П. Орешин. В 1916 р. виходить збірник віршів Сергія Єсеніна “Радуница”. Ці поети були зустрінуті критикою як виразники поетичної самосвідомості села

Великий вплив на селянську поезію 1910 – х років зробили сформовані в Літературі різні традиції зображення села, росіянці національного життя. Відношення селянських поетів до національних джерел народного життя було складним, суперечливим, багато в чому обумовленим складними обставинами російського соціального життя й ідейної боротьби передреволюційного десятиліття

Варто враховувати, що в роки реакції й війни офіційна печатка виступала під прапором “народностей”, активного націоналізму. Ці настрої знайшли своє відбиття в буржуазному мистецтві того років – поезії, живопису, архітектурі. У середовищі ліберальної художньої інтелігенції загострився інтерес до “споконвічного” початкам російського національного життя, її “народної стихії”. У декадентських літературно – художніх кружках і салонах обговорювалися питання про національні долі Росії. У цих колах особливу увагу залучала сектантська Література й поезія, древня слов’янська й російська міфологія. У цих умовах перші публікації віршів Н. Клюева (1887 – 1937) і поява поета в літературних кружках і зборах відразу ж викликали співчутливі відгуки буржуазно – ліберальної й декадентської критики, що доглянула в його творчості вираження стихійно – релігійних початків народної свідомості, глибин національного духу

У поезії Клюева, як взагалі в новоселянській поезії, відбилися об’єктивні протиріччя селянського світорозуміння, про які писав, аналізуючи протиріччя творчості Лева Толстого, В. И. Ленін. Ленін указував на наївність селянської маси, її патріархальні настрої непротивлення, бажання піти від миру, “неспроможні проклятья за адресою капіталізму”. Такі настрої були властиві й творчості Клюева, що об’єктивно отразили цієї риси селянської свідомості. Релігійні мотиви поезії Клюева й інших новоселянських поетів теж мали об’єктивну підставу в особливостях селянського патріархального розуміння миру, однієї з рис якого, як указував В. И. Ленін у тій же статті про Л. Н. Толстого, був містицизм. Але для Клюева, на відміну від інших поетів плину, була характерна й награна підкресленість “народностей” поетичних добутків, розрахована на запити тих літературних кіл, у яких Клюев виявився, потрапивши Впетербург.

В 1912 р. поет випустив книгу віршів “Сосон передзвін”. Це були вірші про Русь, про російський народ, милостивому й лагідному. Російське село у віршах Клюева рисувалися благодатним “избяным раєм”. Думи селян у його віршах – про нетутешньому й неземному, в “передзвоні” сосон їм чуються передзвони церковних дзвонів, що кличуть в “житло ангелів”.

Мотиви народного гніву й горя, що пролунали в ранніх віршах Клюева в 1905 – 1906 р. (“Народне горе”, “Де ви, пориви кипучі”), виконаних демократичних настроїв, переміняються мотивами, запозиченими з релігійної старообрядницької книжності, духовних віршів. Клюев різко протиставляє сучасному “миру заліза” патріархальну сільську “глухомань”, ідеалізує вигадане, сите село, її “избяной” побут з писаними розжолобками, бахромчатами платами селян, лаковими святковими саньми. Для нього “хата – святилище землі із запічної тайною й раєм”.

Вірші другої книги Клюева “Братні пісні” (1912) побудовані на мотивах і образах, узятих із сектантських духовних пісень. Це пісні, складені для “братів за духом”.

У бытописи Клюева немає прийме реального життя нового села, розбудженим революцією 1905 р., суспільних помислів і дум російського післяреволюційного селянства. Опису сільського побуту, народних обрядів, звичаїв, міфологічні мотиви, часто розгорнуті в тему цілого вірші, – все існує в його поезії поза сучасністю. Захист національних початків народного життя від наступаючої на Росію бездушної “залізної” міської культури обертається в Клюева захистом “дрімучих” вікових підвалин, древнього релігійного світорозуміння, в остаточному підсумку – неприйняттям соціального прогресу. По стилі, образності вірші Клюева цього періоду близькі духовним пісням. Недарма Єсенін назве Клюева “ладожским дячком”. В історію російської поезії початку століття Клюев увійшов, однак, як поет російської природи. Ці вірші сам Клюев виділяв в особливі цикли, підкреслюючи їхній зв’язок із традицією народної поезії. (Див., наприклад, сб. “Мирські думи”, 1916). Цикл “Лісові були” відкривається характерним у цьому змісті віршем:

Ріллі бури, межі зелені,

Спить за ялинами захід,

Каменів моховиті ущелини

Вологу весняну таять

Гарна лісова батьківщина:

Глухомань так поймища навкруги!..

Прослезилася смородина

Трав’яний слухаючи псалом…

У цих віршах Клюев віртуозно використовує образи, прийоми фольклорної творчості, багатство російської народної мови. Але примітно, що в усній народній творчості найбільш близькими йому виявляються самі древні традиції – народні повір’я, обрядова поезія. У віршах Клюева, що опиралися на традиційну народну поетику (у побудові образів, композиції, широкому використанні прийому психологічного паралелізму, пісенній символіці), завжди, однак, відчувався присмак нарочитості, стилізації. Часто поет втрачав почуття міри, нагнітаючи “народні” елементи, діалектизми. Крім того, “соціальні, трудові й моральні сторони життя сучасного села Клюеву немов би невідомі. Многовековый патріархальний уклад, що знайшов эстетическое вираження в народній поезії, руйнувався, сам Клюев був “продуктом” цього розпаду, а в поезії його картинно співала, любила й страждала древня Русь, поетизувалися язичеські повір’я

Національний колорит поезії Клюева, багатство народних художніх елементів, розсипаних у його віршах, привернули увагу Єсеніна, що один час прийняв позицію Клюева за справді народну