«Поети - це біографи народу, а в нього біографія тяжка» (за лірикою Ліни Костенко)
Кожен народ має нагальну потребу у власній історії. Тобто не в тому, щоб ця історія була (вона є у кожної країни, у кожної нації), а в тому, щоб історія була осмислена, була відома кожному громадянину та вшанована ним, щоб вона була, зрештою, описана десь, як кажуть, «без купюр»...
Глибоке розуміння цієї потреби описала Ліна Костенко, поетично сформулювавши його у романі в віршах «Маруся Чурай»:
Усе чомусь щось пишуть на догоду
Та чечевиці хочуть, як Ісав.
А хто напише або написав
Велику книгу нашого народу?!
Історію мають писати не тільки вчені чи літописці у документах та розвідках, але й поети та письменники. Сприйнята через мистецтво слова, історія народу залишається не тільки у свідомості, але й у серцях читачів.
Розуміючи високе покликання митця, Ліна Костенко багато звертається до історичної тематики, як сучасної історії (Велика Вітчизняна війна зображена і в багатьох її поезіях), так і до далекого минулого — епохи Богдана Хмельницького й інших часів, віддалених від нас, прихованих за завісою сторіч.
Ліна Костенко створює два романи у віршах — «Берестечко» та «Маруся Чурай». Обидва ці твори є зразком справжньої поетичної майстерності, вони хвилюють читачів та спонукають до роздумів.
На мою думку, чи не найбільшою цінністю історичних творів Ліни Костенко є те, що історичні особи у них постають перед нами звичайними, живими людьми. Так, у творі «Берестечко» Богдан Хмельницький — вже не героїчна постать, а насамперед людина, сповнена сумнівів, почуттів, не позбавлена звичайних людських слабкостей. Деякі історики пов'язують програш битви під Берестечком із особистою драмою Богдана Хмельницького: закоханий у полячку Гелену, він тяжко переживає зраду коханої жінки, почувається розгубленим, зрадженим, його покидають сили та жага перемоги. Ми не знаємо, чи було так насправді, адже багато сторіч минуло з того часу, але головне — не в цілковитій достовірності історичного твору, а в його ідеї, в таланті автора передати дух епохи та дух особистості, навчити читача чогось через поетичне слово. Мені дуже подобається роман у віршах «Берестечко», бо поруч із історичними відомостями ми можемо взяти з цього твору і живі справжні почуття справжньої людини, і навчитися певних моральних настанов, багато чого пережити разом із героями і передумати вже наодинці, аналізуючи складні історичні часи та непрості людські стосунки.
Роман «Маруся Чурай» — справжній шедевр поетичного слова. Так само у центрі твору стоїть насамперед особистісне начало, але воно вдало поєднується із філософським, історичним, морально-етичним аспектами життя людини. Роман у віршах «Маруся Чурай» — це історія про кохання і зраду, про героїчні постаті та звичайних людей, які у повсякденному житті часто виявляють не меншу стійкість вдачі, міцність переконань та героїзм, ніж видатні полководці та гетьмани.
Ліна Костенко багато розмірковує у своїх творах над призначенням поета та поезії, вона доходить багатьох висновків, але одним із найважливіших завдань митця вважає саме зображення історичного минулого народу. Це зображення має бути емоційним та глибоким, хвилюючим та повчальним для читачів. Після прочитання історичних творів Ліни Костенко я можу із впевненістю сказати, що поетеса — палкий і талановитий «біограф народу», якою б тяжкою не була його біографія, але у Ліни Костенко вийшло зобразити її, пропустивши народні радості і печалі крізь власне серце і залучивши до них читача.
Глибоке розуміння цієї потреби описала Ліна Костенко, поетично сформулювавши його у романі в віршах «Маруся Чурай»:
Усе чомусь щось пишуть на догоду
Та чечевиці хочуть, як Ісав.
А хто напише або написав
Велику книгу нашого народу?!
Історію мають писати не тільки вчені чи літописці у документах та розвідках, але й поети та письменники. Сприйнята через мистецтво слова, історія народу залишається не тільки у свідомості, але й у серцях читачів.
Розуміючи високе покликання митця, Ліна Костенко багато звертається до історичної тематики, як сучасної історії (Велика Вітчизняна війна зображена і в багатьох її поезіях), так і до далекого минулого — епохи Богдана Хмельницького й інших часів, віддалених від нас, прихованих за завісою сторіч.
Ліна Костенко створює два романи у віршах — «Берестечко» та «Маруся Чурай». Обидва ці твори є зразком справжньої поетичної майстерності, вони хвилюють читачів та спонукають до роздумів.
На мою думку, чи не найбільшою цінністю історичних творів Ліни Костенко є те, що історичні особи у них постають перед нами звичайними, живими людьми. Так, у творі «Берестечко» Богдан Хмельницький — вже не героїчна постать, а насамперед людина, сповнена сумнівів, почуттів, не позбавлена звичайних людських слабкостей. Деякі історики пов'язують програш битви під Берестечком із особистою драмою Богдана Хмельницького: закоханий у полячку Гелену, він тяжко переживає зраду коханої жінки, почувається розгубленим, зрадженим, його покидають сили та жага перемоги. Ми не знаємо, чи було так насправді, адже багато сторіч минуло з того часу, але головне — не в цілковитій достовірності історичного твору, а в його ідеї, в таланті автора передати дух епохи та дух особистості, навчити читача чогось через поетичне слово. Мені дуже подобається роман у віршах «Берестечко», бо поруч із історичними відомостями ми можемо взяти з цього твору і живі справжні почуття справжньої людини, і навчитися певних моральних настанов, багато чого пережити разом із героями і передумати вже наодинці, аналізуючи складні історичні часи та непрості людські стосунки.
Роман «Маруся Чурай» — справжній шедевр поетичного слова. Так само у центрі твору стоїть насамперед особистісне начало, але воно вдало поєднується із філософським, історичним, морально-етичним аспектами життя людини. Роман у віршах «Маруся Чурай» — це історія про кохання і зраду, про героїчні постаті та звичайних людей, які у повсякденному житті часто виявляють не меншу стійкість вдачі, міцність переконань та героїзм, ніж видатні полководці та гетьмани.
Ліна Костенко багато розмірковує у своїх творах над призначенням поета та поезії, вона доходить багатьох висновків, але одним із найважливіших завдань митця вважає саме зображення історичного минулого народу. Це зображення має бути емоційним та глибоким, хвилюючим та повчальним для читачів. Після прочитання історичних творів Ліни Костенко я можу із впевненістю сказати, що поетеса — палкий і талановитий «біограф народу», якою б тяжкою не була його біографія, але у Ліни Костенко вийшло зобразити її, пропустивши народні радості і печалі крізь власне серце і залучивши до них читача.
