Творчість Миколи Гумилева – Гумилев Микола

Вірші Гумилева – «висока недорікуватість» самої долі. У його працях настільки високі домагання й надії, так ясна доля, так неколебима віра:

Не врятуєшся від частки кривавої,

Що земним предназначила твердінь.

Але мовчи незрівнянне право –

Самому вибирати своя смерть

Багаторічні заборони й рідкісні по тиранічній тупості шельмування самого ім’я поета були заняттям хоча й ретельно мерзенним, але приреченим. І зовсім не Гумилев сьогодні повернувся до нас. Це ми вертаємося до нього, стряхнувши поліцейські сни, на світло божий, до самих себе. І до великої російської поезії нашого зека – нерукотворному свідченню дійсності буття, невипадковості миру й людини

«Божественність справи поета» Гумилев прагнув довести й затвердити всіма доступній людині способами на особистому прикладі. У цьому змісті, як це ні дивно звучить, Гумилев загинув не стільки за Росію, скільки за поезію…» – писав Георгій Іванов, друг і учень Гумилева.

Людина долі неминуче стає людиною – легендою. Саме так, і таким перебував і перебуває Микола Гумилев в «російському міфі», у нашім національному світі. Один із сучасників іронічно помітив, що Гумилеву «все життя було шістнадцять років». Так, до кінця днів поет залишався «російським хлопчиком», у єдиному, святому (по Достоєвському) змісті

Російська Література першої чверті XX століття непредставима без вчиненого Гумилевым. Прекрасний поет, прекрасний майстер віршованого перекладу, розумний і проникливий критик, людина дії – він і просто «любимо на Русі». Як здавна люблять на ній, із сумним замилуванням, своїх великих і нещасних поетів

Всієї душі милих на високих зірках.

Як добре, що когось втрачати й можна плакати.

Царскосельский повітря

Був створений, щоб пісні сотворять.

Так писала Ганна Ахматова на смерть Гумилева. Він не сумнівався в безсумнівному, був бадьорий і твердий духом – жив, писав, любив, Ніколи не зникав, і треба думати, ніколи не зникне зі стихій, що складають росіянку долю

И тому свідчення – передсмертні вірші Георгія Іванова, створені у вигнанні, але впевнено відшкодовують неминучість повернення, незруйновність духу й поезії:

…Зимовий день. Петербург. З Гумилевым удвох,

Уздовж замерзлої Неви, як по березі Лети,

Ми спокійно, класично просто йдемо,

Як попарно колись ходили поети.

Так воно й пребудет.