Трагізм долі селянства у романі Б. Можаєва «Мужики і баби»

 

Б. Можаєв у романі «Мужики і баби» першим у російській літературі показав трагізм долі російського селянства в період колективізації. Роман створювався автором через чотири десятиліття після тих подій, і Можаєв міг вже з висоти часу оцінити суть і наслідки проведеної в 30-і роки кампанії розкуркулювання і суцільної колективізації. Незважаючи на те, що цей добуток був написаний не по гарячих слідах, він викликав великий резонанс. В час появи роману, а це був 1980 рік, у деяких істориків і економістів ще тільки зароджувалися сумніви, чи правомірні були ті методи, якими проводилася колективізація, чи потрібно було її проводити взагалі. Борис Можаєв своїм добутком сміло вступив у цю полеміку. Роман-хроніка Можаєва описує події останніх місяців 1929 – початку 1930 року. Розповідаючи про те, що відбувалося в цей час в одному районі Росії, автор створив узагальнену картину колективізації. У першій книзі роману Борис Можаєв показує сільський світ, у якому панують лад і згода.

Показові такі думки голови артілі Зіновія Тимофійовича Кадикова: «…змінилося село, розбудувалося за яких-небудь останніх вісім-сім років, прямо не впізнати. На місці потемнілих від часу хат із солом’яними дахами… з’явилися червоні цегельні будинки з високими цоколями з білого тесаного каменю… От вони що роблять, державні кредити, та кооперація, та вільні промисли, артілі, торгівля… Купці розоряються, а кооперація стоїть. Ну та і то сказати – податки підсікають під самий корінь купецькі доходи. Зате мужикам воля, – будуйся, хлопці, працюй, торгуй на всю котушку». Таким бачиться письменникові село періоду непу, що доживає свої останні дні.

І от у другій книзі роману ми бачимо, як рівний плин селянського життя перериває колективізація. Цей процес показаний Можаєвим як корінне ламання століттями сформованих на селі устоїв і традицій. Колективізація зачіпає інтереси кожного селянина. Руйнуються господарства не тільки одноосібників, яких обкладають все новими і новими податками. Руйнується сам соціальний тип селянина-трудівника. Такі герої роману, як учитель Дмитро Успенський, Марія Обухова, Озимов, намагаються осмислити бурхливі події початку 1930 року.

У суперечці з Ашихміним Дмитро Успенський доводить: «Одна справу – дореволюційний кулак, зовсім інша справа – післяреволюційний. Земельні наділи по їдцях нарізані. Якщо все його багатство від власної праці та від казенного наділу, так що ж це за кулак?.. Де, з якої корови кінчається селянин-середняк, а починається кулак… Де той устав або хоча б паперова директива, що визначила б розмір кулацького господарства? Раніше в Росії кулаком називався баришник, лихвар, перекупник, а не хлібороб…». У житті Можаєвського села відбиваються гострі зіткнення між партійними працівниками і селянами, яких з легкістю зараховували до кулаків. Дії партійних керівників у першу чергу були спрямовані проти заможних селян, які змогли використати можливості, які були надані непом. Джерелом їхнього добробуту була непосильна праця, вміння вести справи і матеріальна зацікавленість. Такі хазяї в числі перших попадали під розкуркулювання. Щоб змусити їх вступити в колгосп, влада встановлювала непомірні податки і «тверді завдання».

Це послужило причиною розпродажу багатьма селянами свого майна, а деякі з них, наприклад, Скоблікови, просто бігли з рідного будинку. Можаєв показує, що навіть такі чесні люди, як Андрій Іванович Бородін, Марія Обухова, не можуть зупинити свавілля, що панує в селі. Те, що ці люди стають на захист селян, обертається проти них. Наприклад, що ховається від засідань Бородіну передають такі слова Кречева: «…коли не приїде, хлібні надлишки нарахуємо на нього самого, щоб іншим неповадно було бігати з активу». Автор роману показує, що насильницька політика стосовно селян веде до забуття споконвічних моральних цінностей. Тепер у суспільстві заохочується стукачество, виказування, жорстокість і зрадництво. Доказом цьому служить оточення партійного керівництва.

У числі наближених до Возвишаєва – «ледар і горлохват» Ротастенький і Сеня Зенін, а не селяни, що користуються авторитетом у селі. Це і не дивно. Адже такі дії влади, як закриття церкви і переустаткування її під склад сільгосппродукції або виселення селянських сімей з їхніх власних будинків викликали лише різке невдоволення і опір чесних селян-трудівників. Однак незважаючи на сваволю наділених владою, більшість людей залишаються вірні своїм життєвим принципам. Вони проявляють дружню солідарність, участь, вони не припиняють відстоювати те, що вважають справедливим і гуманним. Цими якостями володіють учитель Дмитро Успенський, Марія Обухова, Андрій Іванович Бородін, що мужньо пручається тиску, і багато інших героїв роману. Дмитро Успенський, а разом з ним і автор, намагається зрозуміти, як таке стало можливим:

Цими словами Можаєв говорить, що не можна одним махом вирішити долю села. Потрібно дуже дбайливо ставитися до традицій селянства, вникнути в психологію хлібороба. Автор затверджує, що багато чого в колективізації було не продумане, зроблено в поспіху. Роман Можаєва показує, що такі дії принесли селянству велику шкоду, загострили людські відносини, а багатьох людей просто позбавили сенсу жити і працювати далі.

Про те, які соціальні наслідки мала кампанія по розкуркулюванню, мені здається, дуже точно сказав академік В. А. Тихонов, що написав передмову до роману Можаєва «Мужики і баби». «Якщо допустити, що ліквідації піддавалися найбільш умілі, досвідчені і старанні хлібороби, а відкинути таке припущення неможливо, – пише В. А. Тихонов, – то, виходить, процес «розкуркулювання» послужив початком першої і найбільш трагічної історичної сцени «розселянівання», тобто виживання селянства як великої соціальної, що якісно відрізняється від інших групи населення, з її… особливим селянським укладом життя».

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы