Уже шістнадцять або ще шістнадцять?

(1 варіант)

Наше покоління живе в дуже складний час. Нам дісталося не легке завдання – залишити хоч що – небудь після себе, не піти непоміченими й у той же час упоратися з усіма проблемами, що коштують на шляху досягнення мети. Адже дійсно, зараз дуже багато складностей виникає перед людиною, що поставила собі ціль зробити що – небудь неабияке, незвичайне, залишити свій відбиток вистории.

Але не тільки наш час дуже складне, не тільки наше покоління зазнає труднощів. Були часи (сорокові роки минулого сторіччя), коли теж був затишок. Лермонтов говорив, що його покоління пішло, не залишивши сліду в історії. І на це були різні причини

У наш час ми зіштовхуємося із самими різними проблемами. Це й наркоманія, і алкоголізм, і злочинність. Так само наші батьки в чомусь іноді заважають нам: у деяких родинах ми можемо зштовхнутися із проблемою алкоголізму або наркоманії, і не тільки в підлітків, але й у батьків. А це дуже страшно! Адже ми не знаємо, скільки відведене нам на життя, але навіть і не намагаємося жити кожною мінутою, а лише скорочуємо наше життя, гублячи здоров’я

Серед підлітків ми не бачимо зараз бажання, прагнення зробити щось корисне. Лише одиниці з усіх хочуть залишити свій відбиток в історії (а може бути, навіть і не в історії, просто прожити жити з розумом, намагаючись витягти все, що можна, з того, що є).

Скільки зараз є серед підлітків наркоманів, алкоголіків або ж просто злочинців! Це стало модним. Пити, колотися, курити – це «класно» (так уважає нинішня молодь). І все це йде на шкоду заняттям у школі, інституті. Якщо раніше (я маю на увазі покоління шістдесятих – сімдесятих років) всі учні шкіл, за рідкісним винятком, тяглися до знань, до досконалості, то зараз навпаки: лише маленький відсоток учнів хоче досягти чогось у своєму житті. Вони не розуміють, що це дуже важливо (щоб наше покоління залишило хоч щось в історії). Їм найпростіше забути про всім і жити як хочеться, не думаючи ні очем.

Сучасна молодь дуже розпущена. Так, були часи в російської історії, коли нічого не відбувалося, коли покоління йшли, не залишаючи свого сліду в історії. Але вони пройшли. Причому люди переживали ще більш важкі часи. У них не було нічого. А в наш час є все, що потрібно для пізнавання й вивчення. Але наша молодь не хоче використовувати такий шанс. Вона просто ігнорує його.

И в цьому не можна нікого обвинуватити. Просто настали такі часи. Не можна, звичайно, сказати, що підлітки зовсім не винуваті. Немає. Вони, природно, у цьому теж замішані, адже вони не хочуть нічого робити. Але на них накладає свій відбиток час. Якби, припустимо, всі ці сучасні технології існували років тридцять назад, то одному Богові відомо, скільки б тоді з’явилося вчених, діячів мистецтв

Але я не можу сказати, що наше покоління дуже вуж неосвічене й ледаче. Немає. Без сумніву, є такі люди, які все – таки хочуть щось зробити або навіть уже роблять що – небудь. Але таких людей, на жаль, одиниці

Але ж нам уже по шістнадцяти років. Багато це або мало? З одного боку, цей тільки початок життя, але з іншого боку, хто знає, скільки нам відведене жити. Адже якщо згадати історію, те деякі й у шістнадцять років уже ставали відомими. Так все – таки, багато це або мало?

Будемо сподіватися, що це мало. І що це ще не кінець діяльності людини. Що він ще опам’ятається й все – таки зробить ще що – небудь незвичайне. І в нас є ще чимало шансів, що наше покоління не пройде непоміченим, що про нього будуть говорити через багато років, причому говорити будуть тільки гарне

(2 варіант)

На мій погляд, шістнадцять років – вік, коли людина вже попрощалася з безтурботним дитинством, але тільки починає вступати в доросле життя. Це важкий час ламання характеру й долі для кожного. Моїм одноліткам і мені не вже. шістнадцять і не ще шістнадцять. Ми переживаємо важкий у моральному й фізичному змісті період дорослішання. Для всіх цей процес індивідуальний, але є ряд соціальних факторів, що створюють однакові умови для формування різних особистостей

Особливо сильний вплив соціальної обстановки зараз у нас, у Росії. На психіку й здоров’я підлітка лягає подвійне навантаження, коли докорінний перелом у його житті збігається з переродженням моральних і економічних підвалин суспільства. У цьому змісті російським юнакам і дівчинам важче, ніж їхнім одноліткам у країнах з відрегульованим порядком життя. У нашій країні ламання й будівництво систем відбуваються зі швидкістю гігантського виру, що засмокче тих, хто не навчився триматися на плаву. І отут дорослі люди вирішують, якому стилю «плавання» нас навчити. Крім батьків, тут беруть активну участь телебачення, печатка. У деяких випадках засобу масової інформації мають більший вплив, чим завантажені повсякденними турботами й працями члени родини

На жаль, нинішня «четверта влада», окрилена волею будь – якого слова, нехай це слово часто й паскудне, здебільшого створює не занадто здоровий мікроклімат для підлітка. Я не заперечую, що є гарні передачі, газети й книги, але останнім часом мені занадто часто доводилося вимикати телевізор і бігати в наше століття технічного й іншого прогресу в бібліотеку за порваною книжкою. Дорослі дядьки й тітки, що заробляють приголомшуючі суми грошей на випуску порножурналов для загального споглядання й читання, нескінченній рекламі алкоголю й сигарет, повинні розуміти, що несуть величезну відповідальність за майбутнє своїх же дітей. Ці діти будуть будувати майбутнє Росії. Так, зараз вільніше, ніж було десять років тому, але не можна ж випускати на волю пороки. Непробачно виливати на незміцнілі душі підлітків помиї дорослих покручених душ

Роль батька й наставника поступово відходить на другий план. Це нерідко відбувається по їх же провині. Не кожний знаходить у собі сили вирішувати проблеми дочки або сина, коли своїх турбот повний рот. У благополучної, по наших мірках, Америці було проведене опитування, результати якого особисто мене привели до шоку. Більшість опитаних підлітків заявили, що люблять телевізор і комп’ютер більше батька з матір’ю. Я з жахом зрозуміла, що якщо багато російських батьків не зупиняться в цій божевільній погоні за грошима, не заглянуть у свідомість своїх чад, то ми чекає такий же результат. Людина, на мою думку, повинен бути здоровий насамперед морально. Кого виростять ті ж «нові росіяни», що дають своїм дітям гроші, на які ті «ловлять кайф» від наркотиків? Моральних виродків? Але це проблеми людей з товстим гаманцем. А на який шлях вступлять ті, чиї родини перебувають за рисою бідності? Мені страшно відповісти собі на це питання. Дорослі не повинні діяти за принципом «либонь виросте». Гарна й витривала квітка не подарує миру свій аромат, якщо за ним не доглядати. Він зачахне

Але багато чого залежить від самої людини. Незважаючи на важку обстановку, не так мало в мене знайомих, які можуть сказати: «Мені вже шістнадцять, я йду в цей мир з певним багажем знань і навичок. Але мені ще тільки шістнадцять, спереду в мене багато днів, які я проведу з користю для себе, своєї майбутньої родини, своєї Батьківщини». Я сподіваюся на них. І я вірю