Образи «хазяїв життя» у п’єсі Горького «На дні» – Горький Максим

П’єса «На дні» була написана Горьким в 1902 році. Автор хотів показати ту сторону життя, що знав дуже добре, – життя босяків. У статті «Як я вчився писати» Горький скаже: «Я бачив, що хоча вони живуть гірше «звичайних людей», але почувають і усвідомлять себе краще їх, і це тому, що вони не жадібні, не душать один одного, не збирають гроші». Босяки злидарювали, але в їхньому житті не було місця міщанству, з яким все життя боровся письменник. Він протиставляє мешканцям нічліжки їхніх хазяїв, чоловіка й дружину Костылевых.

Власник нічліжки Костылев, якому п’ятдесят чотири роки, свою жадібність і скнарість прикриває робленою побожністю. Навіть по нічліжці він ходить, наспівуючи «щось божественне». Але насправді все це лицемірство – він намагається в знедолених, нещасних людей відібрати останнє: «Скільки ти в мене за два – те рублі на місяць місця займаєш! Ліжко… сам сидиш… н – так! На п’ять карбованців місця, їй – богу! Треба буде накинути на тебе полтинничек…» – говорить він Кліщеві, що всіма силами намагається вибратися з нічліжки, не розуміючи, що цей кровосос відбере в нього все до копійки. Свою жадібність Костылев пояснює релігійністю: «А я на тебе полтинку накину, – маслечка в лампаду куплю… і буде перед святою іконою жертва моя горіти… І за мене жертва піде, у воздаяние гріхів моїх, і за тебе теж». Коли Актор, вислухавши похвали Костылева за доброту до Ганни, просить зменшити його борг, Костылев відповідає: «Хіба доброту серця із грошима можна рівняти? Доброта – вона вище всіх благ. А борг твій мені – це так і є борг! Виходить, повинен ти його мені відшкодувати… Доброта твоя мені, старцеві, безоплатно повинна бути зроблена…» Незважаючи на все своє лицемірство, Костылев не може сховати своєї брутальності й прагнення принижувати підвладних йому людей. Звертаючись до Наташе, він говорить їй: «Наташка! Ти що отут робиш, дармоїдка? Плітки плетеш? На рідні скаржишся? А самовар не готовий? На стіл не зібрано?»

Характер Костылева відразу ж розгадав старець Лука: «Коли тобі сам господь Бог скаже: «Михайло! Будь людиною!..» Однаково – ніякої користі не буде… як ти є – так і залишишся…» Всі нічліжники ненавидять Костылева, для них він не людина, а якась бридка комаха, і тому смерть хазяїна нічліжки від руки Попелу закономірна, хоча відбулася випадково. Васько Попіл не хотів убивати його, знаючи, як до цього прагне Василиса, щоб одержати гроші свого чоловіка

Сама Василиса не прикриває своїй брутальності й жадібності ні напускною смиренністю, ні релігійністю. «Душі в тобі ні, баба», – говорить їй Попіл. Вона по – звірячому б’є свою сестру, підмовляє Попелу вбити свого чоловіка, обіцяючи йому в цьому випадку віддати Наташу в дружин. Василиса ще гірше свого чоловіка, тому що вона розумна й спритна, і в остаточному підсумку все відбувається так, як вона й замислила: вона обварила Наташе ноги окропом, перекинувши на неї киплячий самовар, почалася метушня, у якій Попіл, піддавшись загальній паніці, ударив Костылева й цим одним ударом убив його, сам не бажаючи цього. Василиса домоглася свого, більше того, вона вселила Наташе думка, що Попіл заодно з нею. Обговорюючи ці події, нічліжники вважають так: «Василиса – вивернеться! Вона – хитра. А Васька – у каторгу пошлють…»

Костылевы ставляться до тих людям, про які Сатин говорить, що вони «живуть чужими соками». «Хазяї життя» у п’єсі М. Горького «На дні» живуть за рахунок тих людей, які не можуть боротися за себе, за свої права, а такі, як Костылевы, штовхають їх ще далі, ще нижче, щоб ніколи люди «дна» не вибралися на поверхню, не усвідомили своє людське достоїнство, не змогли встати на боротьбу