На титульному аркуші поеми “Мертві душі” зображена символизирующая шлях Росії, коляска Чичикова. Навколо її безліч людських черепів. Гоголь, при виданні “Мертвих душ”, захотів сам оформити титульний аркуш. Це було дуже важливо для нього, книга виходила у світло одночасно з картиною Іванова “Явище Христа народу”. Через всю творчість Гоголя червоною ниткою проходить тема життя й смерті, тема відродження. Гоголь бачив своє завдання у виправленні й напрямку на щирий шлях людських серць, ці спроби були початі через театр, у цивільній діяльності, викладанні й, природно, втворчестве.
Є думка, що Гоголь задумала створити поему “Мертві душі” за аналогією з поемою Данте “Божественна комедія”. Це й визначило передбачувану трехчастную композицію майбутнього добутку. “Божественна комедія” складається із трьох частин: “Пекло”, “Чистилище” і “Рай”, яким повинні були відповідати задумані Гоголем три томи “Мертвих душ”. У першому томі Гоголь показує страшну дійсність російського життя, відтворить “пекло” сучасного життя. У наступних двох томах Гоголь хотів зобразити відродження Росії. Себе він бачив письменником – проповідником, що малює на сторінках свого добутку картину відродження Росії, що виводить її із кризи
Художній простір першого тому поеми становлять два мири: реальний мир, де головна діюча особа – Чичиков, і ідеальний мир ліричних відступів, де головним героєм є оповідач
У поемі Н. В. Гоголя зображена кріпосницька Русь, країна, у якій вся земля з її багатствами, її народ належали правлячому дворянському класу
Привілейоване положення дворянства накладало на нього відповідальність за економічний і культурний розвиток держави. Гоголь відбив у своїй поемі не дві, а три Росія: Росію “мертвих душ” – поміщиків і чиновників, Росію селян, і наприкінці поеми з’являється прекрасний художній образ Русі – Трійки, птаха – трійки. Зроблено це настільки митецько й повно, що “Мертві душі” можна назвати літературним дослідженням російського життя першої половини XIX століття
Очевидно, Гоголь не збирався протиставляти життя чиновників і поміщиків ядушливій атмосфері життя селянства. На сторінках поеми селяни зображені далеко не рожевими фарбами. Лакей Петрушка спить, не роздягаючись і “носить завжди із собою якийсь особливий захід”. Кучері Селіфан – не дурень випити. І Петрушка із Селіфаном, і два мужики, що сперечаються, чи доїде колесо до Москви, – росіяни люди, але не кращі. Щирий образ народу бачиться, насамперед, в описах померлих селян. Ними захоплюються й автор, і Чичиков, і поміщики. Їх уже ні, але в пам’яті людей, їх що знали, вони здобувають билинний вигляд
“Милушкин, цегляр, міг поставити піч у якому завгодно будинку. Максим Телятників, швець: що шилом кольне, то й чоботи, що чоботи, те й спасибі, і хоч би в рот хмільного! А Веремій Сорокоплехин! так цей мужик один стане за всіх, у Москві торгував, одному оброку приносив по п’ятистах рублів. Адже от який народ!.. Каретник Михєєв! Адже більше ніяких екіпажів і не робив, як тільки ресорні “. Так похваляється своїми селянами Собакевич. Чичиков заперечує, що вони вже вмерли й вони тільки “мрія”. “Ну, ні, не мрія! Я вам доповім, який був Михєєв, так ви таких людей не знайдете: машинища така, що в цю кімнату не ввійде… А в плечиськах у нього була така силища, який немає в коня…”
И сам Павло Іванович, розглядаючи списки куплених селян, начебто бачить їх наяву, і кожний мужик одержує “свій власний характер”. “Пробка Степан, тесля, тверезості зразкової”, – читає він і починає представляти: “А! От він… от той богатир, що у гвардію годився б!” Далі думка підказує йому, що Степан виходив із сокирою всі губернії, з’їдав хліба на гріш, а в поясі приносив, вірно, рублів сто. Протягом декількох сторінок знайомимося ми з різноманітними долями простих людей. Ми бачимо російський народ повним сил, талановитим, живим, добрим. Із захватом говорить письменник і про живе, влучне російське слово, що виривається із самого серця
Але не завжди росіяни люди покірні владі. Образи можуть довести їх до помсти. В “Повісті про капітана Копейкине” розповідається, як герой Вітчизняної війни 1812 року, інвалід, скривджений чиновниками, збирає навколо себе вільних людей, здатних виступити на захист своїх інтересів
Росія встає перед нами у всій своїй величі. Не та Росія, де чиновники хабарничають, поміщики промотують маєтки, селяни пиячать, де погані дороги й готелі. А інша, у якій письменник бачить Русь ” птахом – трійкою”. “Чи не так і ти, Русь, що жвава необгонимая трійка несешся?” І образ країни – трійки зливається з образом майстра, що снарядили “дорожній снаряд”. Гоголь бачить Русь великої, що вказує шлях іншим; бачиться йому, як обганяє Русь інші народи й держави, які, “косячись, постораниваются й дають їй дорогу”.
На жаль, історія розсудила по – іншому. Не вдалося нашій країні обігнати інші. В інших чинах і обличиях нині здраствують Ноздревы, Чичиковы, Манилови й Плюшкины. Так жива Русь, ” птах – трійка”. И не можуть не почутися, незважаючи на безладдя, “інші, досі не лайливі ще струни, стане незліченне багатство російського духу, пройде чоловік, обдарований божеськими доблестями, або дивовижна російська дівиця, який не знайти ніде у світі, з усією чудовою красою жіночої душі, вся з великодушного прагнення й самоотвержия “. І хочеться вірити нам, росіянам, що пророчими виявляться слова письменника: “Піднімуться російські рухи… І побачать, як глибоко заронилось у слов’янську природу те, що сковзнуло тільки по природі інших народів…”
Тема справжньої й майбутньої долі Росії – основна тема поеми – роману. Жагуче вірив Гоголь у краще майбутнє Росії й нещадно розвінчував “хазяїв життя”, що вважали себе творцями духовних цінностей і носіями високої історичної мудрості. Образи чиновників і поміщиків незначні і є втіленням моральної потворності
Отже, у першому томі “Мертвих душ” Гоголь розкриває всі недоліки й негативні сторони російської дійсності, показує, у що перетворюються душі людей. Гаряче люблячи Росію й сподіваючись на її відродження, Гоголь хоче, щоб люди, що прочитали поему, жахнулися б свого життя й пробудилися б від мертвого сну. Це завдання першого тому. Гоголь говорить про живу безсмертну душу Росії, описуючи страшну дійсність і малюючи перед нами в ліричних відступах свій ідеал російського народу. Перенести цей ідеал у реальне життя Гоголь задумувало в наступних двох томах свого добутку. Але пожвавити мертві душі й показати переворот у душі російської людини, на жаль, він так і не зміг. Ця творча трагедія Гоголя переросла в трагедію всієї його життя
