Сатира Маяковського – Маяковський Владимир

Володимир Маяковський є прекрасним сатириком. Він блискуче узагальнив і розвив традиції Н. В. Гоголя й М. Е. Салтыкова – Щедріна в нових історичних умовах. Виникши в новий час, сатира Маяковського докорінно відрізняється від сатири попередників його агітаційною спрямованістю й революційним оптимізмом. Як сатирик Маяковський народився задовго до Жовтневої революції. Перші сатиричні добутки були написані в 1912 році. Це вірша «Нате» і «Вам», що ввійшли в збірник «Ляпас суспільному смаку». Уже в перших своїх добутках всю силу свого гнівного сміху поет обрушив на конкретних носіїв зла, на ворогів народу, на спекулянтів, на ті, хто наживається на війні

Найбільшої гостроти сатира Маяковського досягає в роки революції. Коли кадети намагалися обдурити народні маси ліберальною балаканиною, Маяковський створив «Казку про червону шапочку», у якій говорить:

Жив так був на світі кадетів

У червону шапочку кадетів був одягнений

Крім цієї шапочки, що дісталася кадетові,

Ні риса в ньому червоного не було й немає.

З особою силою зазвучала сатира Маяковського в роки громадянської війни. Працюючи в «Вікнах РОСТУ», Маяковський пером поета й кистю художника викривав імперіалістів – загарбників, розкривав їхню агресивну політику, показував зрадництво есерів, висміював боягузів і дезертирів, ледарів і симулянтів на фронті боротьби й праці. Це й «Пісня рязанського мужика», і «Історія про бублики й про бабу, що не визнає республіки», і «Червоний їжак», у якому є такі рядки:

Голою рукою нас не візьмеш,

Товариші, – усе під рушниці!

Червона Армія – Червоний їжак –

Залізна сила содружья…

Сатиричний талант поета розкрився у віршах про закордон. Побувавши в Америці й побачивши «американський рай» з його «демократією» і «цивілізацією», нелюдською експлуатацією й расовою дискримінацією, Маяковський пише цілий ряд віршів про Америку: «Блякнув энд уайт» «Хмарочос у розрізі», «Чималий громадянин», «Бруклинский міст» і ін. Подивившись на американський спосіб життя, Маяковський доходить висновку, що технічний прогрес в умовах капіталізму служить богатым, що Америка страждає політичною відсталістю. У вірші «Чималий громадянин» він пише:

Якщо око твій

Ворога не бачить,

Запал твій випили

Неп і торг,

Якщо ти

Отвык ненавидіти, –

Приїдь

Сюди,

ВНЬЮ – ЙОРК.

Маяковський кидає виклик Америці й американцям, що будували своє благополуччя на доларі

От як він пише про це у вірші «Виклик»:

Обдираючи,

Лапя,

Хапаючи,

Виступає,

Порфірою надягши Бродвей,

Капітал –

Його препохабие.

В 20 – е роки Маяковський створює цілий ряд добутків, спрямованих проти підлабузників, негативних явищ життя під час непу, бюрократів

В 1922 році поет пише вірш «Прозаседавшиеся». Вся сила гніву вірша спрямована проти бюрократизму, проти тих, хто в засідательській суєті побачив стиль роботи з людьми. Маяковський відкрито заявляє про своє негативне відношення до бюрократизму:

Мечтою зустрічаю світанок ранній:

«ПРО, хоча б

Ще

Одне засідання

Щодо викорінювання всіх засідань!

Маяковський невпинно призивав до боротьби з обивательщиною, пережитками міщанства. Поет писав: «Дрянь поки що мало зріділа. Справи багато – тільки поспівати.» У квітні 1921 року разом з віршем «Остання сторінка громадянської війни» було написане вірш «Про дряни». Ці два вірші тісно зв’язані між собою й у той же час протилежні по загальному тоні. Перший рядок вірша «Про дряни»: «Слава, Слава, Слава героям!!!» перегукується з останнім рядком вірша «Остання сторінка громадянської війни»:

Повік, товариші,

Вам –

Слава, слава, слава!

Цим Маяковський підкреслює, що восславив героїв, що завоювали для народу «трудитися велике право», необхідно негайно ж призвати радянських людей до відсічі міщанству, щоб «комунізм канарками не був побитий!» Весь вірш спрямований проти обивательського способу життя й обивательської психології:

Утихомирилися бури революційних лон

Затягнула тванню радянська мішанина

И вилізло

Через спину РСФСР

Мурло

Міщанина

Саме вони «звили затишні кабінети й спаленки», міркують, як краще здатися на балі в Реввійськраді, з якими емблемами зшити плаття:

И мені з емблемами плаття

Без серпа й молота не здасися у світлі!

В останні роки життя поет створює не тільки сатиричні вірші, але й сатиричні п’єси. У п’єсах «Клоп» і «Лазня» Маяковський продовжує боротьбу з бюрократизмом, догідництвом, політичним неуцтвом, брутальністю й пияцтвом. Про п’єсу «Клоп» сам Маяковський писав: «Клоп» – це театральна варіація основної теми, на яку я писав вірші, поеми, малював плакати й агітки. Це тема боротьби з міщанином.» Таким міщанином виступає в п’єсі «колишній робітник» Присыпкин, що взяв собі «гарне» ім’я – Пьер Скрипкін. Він переродженець, нічим не радянського робітника, що нагадує. У ньому бере гору прагнення до обивательського благополуччя: «3а що я боровся? Я за гарне життя боровся. От вона в мене під руками: і дружина, і будинок, і сьогодення обходження… Хто воював, має право в тихої річки відпочити. В! Може, я весь свій клас своїм благоустроєм піднімаю. В!» У другій частині п’єси Маяковський переносить глядача на «десять п’ятирічок уперед». Люди комуністичного майбутнього «пожвавили» Присыпкина й з почуттям гидливості поміщають його в клітку зоологічного саду, прикріпивши до неї напис «обывателиус вульгарис». В образі Присыпкина, по визнанню драматурга, сатирично узагальнені факти «обивательської мерзоти й століття, і сьогоднішнього дня.»

Інша п’єса Маяковського «Лазня» своїм ідейним змістом, своїм пафосом і образністю пов’язана з характерної для часу першої п’ятирічки атмосферою трудового ентузіазму, розвитку самокритики, боротьби за чистоту партійних рядів. «Головний начальник по керуванню узгодженням (Главначпупс)» Победоносиков і його секретар Оптимистенко ставлять усілякі перешкоди робітником – винахідникам. «Це можна. Погодити й погодити – це можна. Кожне питання можна погодити й погодити», – повторюють вони на різні лади цю бюрократичну фразу, наносячи величезну шкоду живій справі. Але от з комуністичного майбутнього є посланниця, що бере із собою всіх, хто не жалує праці для побудови комунізму в радянській країні. Победоносиков і Оптимистенко відкинуті як непотрібне сміття

Справжні герої першої п’ятирічки з’являються перед нами в образах Чудакова, Велосипедкина, Ундертон, Ночкина й інших. Найбільш яскравими позитивними героями п’єси є Диваків і Велосипедкин – застрільники боротьби за соціалізм. Вони зв’язані узами дружби, загальною метою, що стала їхньою пристрастю. Їм свойствен розмах творчої думки, тверезий погляд на життя, що ніколи не переходить у вузький практицизм. Диваків – людин зухвалої фантазії, що має в основі своєї думка про реальне благо людства. Велосипедкин не з тих, хто хотів би потрапити в комунізм на все готовеньке, – він самовідданий будівельник нового суспільства, і головна риса його характеру, мабуть, яскравіше всього розкривається в проханні до Фосфоричної жінки не брати його і його товаришів у світле майбутнє перш, ніж буде виконана п’ятирічка

Всією своєю творчістю Маяковський була спрямована в майбутнє. Його бойова зброя – це перо, і своєю творчістю поет будила світлі почуття в людині, допомагав боротися з тим, що заважало жити. Своє поетичне кредо Маяковський виразив у вірші «Надзвичайна пригода, що була з Володимиром Маяковським улітку на дачі»:

Світити завжди,

Світити скрізь,

До днів останніх дінця,

Світити –

И ніяких цвяхів!

От гасло мій –

И сонця!

Ці рядки ввійшли у свідомість мільйонів людей, як епіграф до всієї творчості Маяковського. Спадщина великого письменника живе в поколіннях, живе й змінюється, і росте, і осмислюється по – новому, повертаючись те однієї, те іншою стороною. Маяковський віддав народу «дзвінку силу поета», і ми високо шануємо його пам’ять. На площі його ім’я в Москві височіє величний пам’ятник поетові. Маяковський задумливо стоїть на п’єдесталі й, здається, він не із бронзи, а живий. І в цього пам’ятника завжди, у будь – який час року, живі квіти, що є кращим визнанням всенародної любові народу до великого поета