Оповідання М. Коцюбинського «Дорогою ціною»
Мотив прагнення до свободи, боротьби проти поневолення — національного чи соціального — чи не найпоширеніший в українській класичній літературі. Присутній віну більшості творів Михайла Коцюбинського. Одним із них є оповідання «Дорогою ціною».
Хронологічно твір охоплює тридцяті роки дев'ятнадцятого століття, хоч художній задум розширює часові рамки. Йдеться про багатолітні намагання поневолених українських селян вирватися з-під влади пана, на свої хліби, на вільні землі, що кликали утікати від рабства ще перших запорожців, а теперот, після тривалих змагань за свободу, женуть на бессарабські простори їхніх безталанних нащадків.
Зовсім не випадково вступна частина оповідання є прямим авторським коментарем, щось на зразок історичної довідки — і так само не випадково до цього часто чіплялася цензура. Без постійного історичного контексту, без відгомону минулого і погляду в майбутнє чим було б оповідання? Розповіддю про двох закоханих, які втікають від пана до чужої країни. Але зв'язок часів, підкреслений письменником, розширює панораму і дає зрозуміти, що це тільки один випадок серед сотень інших, подібних.
Центральні персонажі оповідання — Остап і Соломія — приваблюють насамперед волелюбністю натур, нескореністю духу, щирістю почуттів, зовнішньою та внутрішньою красою. Закохані одне в одного і створені одне для одного, вони були розлучені паном, який видав дівчину заміж за свого «хурмана». Отак розтоптане почуття, жорстокий утиск, рабська праця — кривда за кривдою карбувалися в душі Остапа. Разом із розповідями дідуся про колишню вольницю вони підштовхнули його до бунту, до підбурювання односельців. А згодом постав перед ним «великий» вибір: або бути битим панськими канчуками та ще й, може, запротореним у Сибір чи москалі, або — утікати на чужину в пошуках кращої долі. А для Соломії? Залишитися під панським чоботом, біля осоружного чоловіка, у довгій, може, довічній розлуці з коханим? Тож не диво, що їхні палкі натури схиляються до небезпечної, проте рятівної для них втечі, яка бодай дарує надію на майбутнє щасливе життя разом.
Ризикована мандрівка обертається для сміливців великою кількістю безвихідних, здавалося б, ситуацій. І в кожній з них вони виявляють дивовижну стійкість, терпіння, відвагу, наполегливість і — що особливо вражає — вірність одне одному. Ні разу навіть не закрадається думка покинути близьку людину в біді, напризволяще.
Соломія поплатиться за це життям: потоне у крижаній воді, відбиваючи з побратимом Іваном свого коханого у турецьких вартових, які везуть його, полоненого, на розплату за втечу від пана. А Остап вип'є до дна цю гірку чашу і повернеться на берег Дунаю, на дні якого похований його найбільший скарб, його Соломія, щоб до зустрічі з нею прожити останні роки на волі, купленій аж надто дорогою ціною.
Хронологічно твір охоплює тридцяті роки дев'ятнадцятого століття, хоч художній задум розширює часові рамки. Йдеться про багатолітні намагання поневолених українських селян вирватися з-під влади пана, на свої хліби, на вільні землі, що кликали утікати від рабства ще перших запорожців, а теперот, після тривалих змагань за свободу, женуть на бессарабські простори їхніх безталанних нащадків.
Зовсім не випадково вступна частина оповідання є прямим авторським коментарем, щось на зразок історичної довідки — і так само не випадково до цього часто чіплялася цензура. Без постійного історичного контексту, без відгомону минулого і погляду в майбутнє чим було б оповідання? Розповіддю про двох закоханих, які втікають від пана до чужої країни. Але зв'язок часів, підкреслений письменником, розширює панораму і дає зрозуміти, що це тільки один випадок серед сотень інших, подібних.
Центральні персонажі оповідання — Остап і Соломія — приваблюють насамперед волелюбністю натур, нескореністю духу, щирістю почуттів, зовнішньою та внутрішньою красою. Закохані одне в одного і створені одне для одного, вони були розлучені паном, який видав дівчину заміж за свого «хурмана». Отак розтоптане почуття, жорстокий утиск, рабська праця — кривда за кривдою карбувалися в душі Остапа. Разом із розповідями дідуся про колишню вольницю вони підштовхнули його до бунту, до підбурювання односельців. А згодом постав перед ним «великий» вибір: або бути битим панськими канчуками та ще й, може, запротореним у Сибір чи москалі, або — утікати на чужину в пошуках кращої долі. А для Соломії? Залишитися під панським чоботом, біля осоружного чоловіка, у довгій, може, довічній розлуці з коханим? Тож не диво, що їхні палкі натури схиляються до небезпечної, проте рятівної для них втечі, яка бодай дарує надію на майбутнє щасливе життя разом.
Ризикована мандрівка обертається для сміливців великою кількістю безвихідних, здавалося б, ситуацій. І в кожній з них вони виявляють дивовижну стійкість, терпіння, відвагу, наполегливість і — що особливо вражає — вірність одне одному. Ні разу навіть не закрадається думка покинути близьку людину в біді, напризволяще.
Соломія поплатиться за це життям: потоне у крижаній воді, відбиваючи з побратимом Іваном свого коханого у турецьких вартових, які везуть його, полоненого, на розплату за втечу від пана. А Остап вип'є до дна цю гірку чашу і повернеться на берег Дунаю, на дні якого похований його найбільший скарб, його Соломія, щоб до зустрічі з нею прожити останні роки на волі, купленій аж надто дорогою ціною.
