Аналіз вірша Пушкіна «Коли за містом, замислений, я броджу…» – Пушкін А. З

Вірш «Коли за містом, замислений, я броджу…», написане Олександром Сергійовичем Пушкіним в 1826 році з дивною чіткістю й правдивістю розкриває положення Росії того часу

Вірш являє собою два протиставлення, у ньому показані два цвинтарі – цвинтар міське й цвинтар сільське. І перш і друге є символом Росії, два образи, що протистоять один одному. Життя справжня й життя фальшива

Пушкін говорив не просто про якийсь невідомий міський цвинтар, а про цвинтар Санкт – Петербурга. Столичний цвинтар. Кожний троп зачіпає одну важливу тему за інший, це й робить даний образ настільки багатозначним і змістовним. Тема смерті й розкладання – непроста тема, вона розкриває всю страшну суть столиці імперії

Колись, у своїхоїх добуткках, такихих як «Міднийий вершник», Пушкін говориив про дв обличиях Санкт – Петербург. Тепер же мовлення зайшло про третій лик – лик купецький і чиновно – дворянський

У своєму вірші, автор дуже відвертий. Пушкіна не приховує свого неприйняття й презирства до навколишньої дійсності. Цвинтарна тема про яку, як правило, говорили винятково в сумно – високій лексиці й з деяким підробленим релігійним розчуленням, тут звучить інакше.

Автор показує сумний і брехливий мир столиці, позбавлений усякої духовності. Дворяни, купці й чиновники, всі вони поховані отут і навіть після своєї смерті, вони зберегли всю суть свого минулого вульгарного існування

Пушкін оголює лицемірство й фальш зітхань і вболівай, по померлим. Так він говорить «амурний плач удовиці», що пускає скупу сльозу на могилі власного « чоловіка – рогача», якого вона обманювала ще при житті. У своєму описі цвинтаря автор твердий і безжалісний до всієї неправди, що живе в цьому місці. Пушкіна показав сумний і мерзенний фінал, не менш сумного й мерзенного життя столичних франтів

У свою чергу образ сільського цвинтаря зовсім відрізняється від того, що ми бачимо в першій частині вірша. Цвинтар у селі не таке ошатне, але це заміняє йому його величчя. Тут «почивають мертві» – там «гниють мерці столиці». І найважливіше – сільський цвинтар не позбавлений життя

Смерть там інша, начебто смерть – перевтілення. Цвинтар столиці заставлений бездушними мармуровими пам’ятниками, холодними могильними плитами, а над цвинтарем сільським – розкинувся могутній дуб, спокійний і величний. Він начебто є продовженням життя всіх загиблих тут людей

Ще Герцен відзначав, що в лірику Пушкіна – «біографія його душі». Кожний новий вірш автора розкривало його з нової сторони й показувало всю багатогранність і глибину душі великого російського поета