Повний зміст Навкруги люди Прочан

Вона дрімає в електричці, лежачи на крамниці й підклавши руку під голову. Одягнена бідно, у поруділе куце пальтечко й теплі не по сезоні коти; на голові – сірий обтерханный хустка. Зненацька підхоплюється: "Це ще не Рамень?" – сідає й, побачивши, що за вікном – дощ, засмучено, із сердитою заклопотаністю викликує: – От ворог!.. Ну треба ж! – Грибний дощик – чим він вам перешкодив?Вона дивиться здивовано й, зміркувавши, що перед нею – городяни, пояснює: – Для хлібів він тепер не нужон. Зовсім не нужон. – И с м’яким докором, весело: – Чай, хлібом годуємося – те, а не грибами!..Невисока, засмагла, зморшкувата. Старенька – Старенька – років вісімдесятьох, але ще досить живаючи. І руки зашкарублі, міцні. У роті попереду стирчать два жовтих зуби, тонкі й довгі.Поправляє хустку й, привітно посміхаючись, охоче розмовляє й розповідає про себе.Сама з – під Іркутська. Син загинув, а дочка вмерла, і рідних – нікого. Їздила в Москву щодо "пензии", причому, як з’ясовується, і туди й назад – без квитка.І ні багажу, ні хоча б крихітного вузлика… – Як же так, без квитка? І не зсадили?.. – дивуються навколо. – А контроль?.. Контроль – Те був? – Два рази приходив. А що контроль?.. – слабко посміхається вона. – Контроль теж адже люди. Навкруги люди!.. – переконано й радісно повідомляє вона й, немов виправдуючись, додає: – Я адже не так, я в справі…У цьому її "Навкруги люди!" стільки віри в людину й оптимізму, що всім стає якось краще, світліше…Проїхати без квитка й без грошей половину Росії, більше п’яти тисяч кілометрів, і точно так само вертатися – розуму незбагненно. Але їй вірять. Є в ній щось дуже гарне, щиросердечне, мудре; особа, очі й посмішка так і світяться привітністю, і настільки щиросерда – вся назовні, – їй просто не можна не вірити.Хтось із пасажирів почастував її пиріжком, вона взяла, з достоїнством подякувавши, і охоче ссе й жамкает, легонько жамкает своїми двома зубами.Меж тим за вікном після дощу проглянуло сонечко й блискає сліпуче мільйонами росинок на траві, на листах і на дахах.І, залишивши пиріжок, вона, радісна, сяюча, щулячи бляклі старечі очі, дивиться як заворожена у вікно й захоплено вимовляє: – Панотця, краса – те яка!.. Ні, ви подивитеся…1963 г.