На чиїй стороні драматург? – Островський Олександр

(по п’єсі Островського “Гроза”)

П’єса А. Н. Островського “Гроза” була написана за матеріалами поїздки Островського в 1856 році по Волзі. Драматург задумав написати цикл п’єс про провінційне купецтво, що повинен був би називатися “Ночі на Волзі”. Але, на жаль, весь задум так і не був здійснений. В 1859 році була написана перша драма із цього циклу – драма “Гроза”, і тільки 10 років через – “Безприданниця”.

В “Грозі” автор показав нам життя в купецькій родині, яке було положення в ній російської жінки. Коли читаєш “Грозу”, мимоволі чекаєш появи головної героїні. Перше знайомство з Катериной якось відразу говорить нам, що автор на стороні цієї милої, але гордої жінки. Треба було мати сильний характер, щоб відповідати старої й жорстокої свекрухи на образи. Катерина не звикла до приниження, образі людського достоїнства. Чому? Так тому, що вона була вихована по – іншому. Автор з почуттям глибокої любові й поваги до Катерине розповідає нам, у якій обстановці, під впливом чого зложився сильний жіночий характер. Жила Катерина в будинку в матері, як пташка на волі. І от ця вільна пташка, що не знає меж у вільному польоті, попадає в залізну клітку, у будинок Кабановой. Як птах, що тужить по волі, ніколи не зможе упокоритися зі своєю неволею, і вона буде боротися за свою волю до кінця, навіть якщо загине, так і Катерина відразу зрозуміла, що в будинку Кабановой довго жити не зможе. Уводячи в п’єсу кілька разів образ птаха, автор показує, що він любить свою героїню, тужить разом з нею в неволі. Довго я роздумував, чи виправдує Островський Катерину в тім, що вона пішла на побачення до Бориса. Мені важко судити самому про це. Але, прочитавши статтю “Промінь світла в темному царстві”, я зрозумів, що виправдує, та й не виправдати – те її не можна. Адже Катерина вийшла заміж за Тихона, зовсім не люблячи його. А почуття в ній прокинулося, коли вона зустріла Бориса. І тут, звичайно, автор удержати її не смог, тим самим показавши, що надійти так могла тільки така жінка, що “повинна бути виконана героїчного самоствердження, що повинна на все зважитися й до всього бути готова”. Але як можна насмілитися на це, перебуваючи в будинку Кабанихи, де все тріпотить під владним окриком купчихи. І Островський, говорячи про вчинок Катерины, підкреслює, що природних прагнень людської природи все – таки знищити не можна. І цей факт говорить про те, що автор на стороні Катерины.

Чому ж відбувся конфлікт Катерины з Кабановой? На це питання, уважаю, відповісти легко. Та й Островський нам це підказує. Катерина не може прийняти поглядів і похилостей того середовища, у яку потрапила. Тому на пропозицію Варвари брехати, причинятися Катерина відповідає: ” Обманювати – Те я не вмію, сховати – те нічого не можу”. Автор з гордістю підкреслює, що ні на які компроміси Катерина не піде. Це ж почуття викликає вона й у нас, читачів. Стає зрозуміло, що якщо Катерина захоче чого – небудь досягти, то доможеться свого будь – що – будь: отут – те й виявиться сила її характеру

Хіба міг автор залишити такий характер у будинку Кабановой? Звичайно, немає. Тому, уважаю, Островський виправдує й останній учинок Катерины, погоджуючись із її смертю. Автор ще раз підкреслює, що зважитися на смерть може тільки сильна людина. Своєю смертю Катерина, а разом з нею й автор, кинула виклик всій самодурній силі. Вона не буде більше жертвою бездушної свекрухи, не буде більше нудитися взаперті. Вона вільна! Звичайно, гірко й смутно таке звільнення, але іншого виходу в цієї жінки не було. Добре ще, що знайшла вона сили на цей страшний учинок. От чому Добролюбов назвав Катерину “Променем світла в темному царстві”.

Інший критик Д. И.Писарєв у статті “Мотиви російської драми” не погоджується з Добролюбовым, уважаючи вчинок Катерины безглуздим, а порівняння її із променем у тьмі надуманими. Він не бачить, що вчинок Катерины якось змінив або підірвав “підвалини темного царства”, уважає, що після самогубства Катерины все вернутися на круги свої, піде своєю чергою

Як би там не було, як би критики не розцінювали вчинок Катерины, вона, безперечно, викликає співчуття в читачів і глядачів. А сам Островський не написав би п’єси, якби не співчував і не співпереживав своїй героїні