Образ головної героїні в розповіді Олександра Солженицына “Матренин двір” – Солженицын Олександр

Розповідь А. И.Солженицына “Матренин двір” торкається таких тем, як моральне й духовне життя народу, боротьба за виживання, протиріччя особистості й суспільства, відношення влади й людини. “Матренин двір” написаний цілком про простій росіянці жінці. Незважаючи на безліч не пов’язаних з нею подій, Матрена є головною діючою особою. Навколо її розвивається сюжет розповіді

У центрі уваги Солженицына, проста сільська жінка – Матрена Василівна, що живе в убогості й проробила всьому житті в радгоспі. Матрена вийшла заміж ще до революції й з першого ж дня прийнялася за домашні турботи. Наша героїня – самотня жінка, що втратила свого чоловіка на фронті й похоронившая шістьох дітей. Матрена жила одна у величезному будинку. “Строєно все було давно й добротно, для великої родини, а жила тепер самотня жінка років шістдесятьох”. Центральна тема в цьому добутку – тема рідного будинку й вогнища

Матрена, незважаючи на всі тяготи повсякденного життя, не втратила здатності відгукуватися на чуже лихо душею й серцем. Вона є охоронницею вогнища, але це її єдина місія, що здобуває масштабність і філософську глибину. Матрена все – таки не ідеальна, радянська ідеологія проникає в життя, у будинок героїні (ознаки цієї ідеології – плакат на стіні й вічно що не вмовкає радіо).

Ми знайомимося з жінкою, що пережила дуже багато чого в житті й навіть що не вдостоїлося заслуженої пенсії: “Навернено було багато несправедливостей з Матреной: вона була хвора, але не вважалася інвалідом; вона чверть століття відробила в колгоспі, але тому що не на заводі – не покладалося їй пенсії за себе, а домагатися можна було за чоловіка, тобто за втрату годувальника”. Така несправедливість панувала в той час у всіх куточках Росії. Людинаа, що своїми руками робить добро для своєї країни, не цінується в державі, його втаптывают у бруд. Матрена за все своє трудове життя заслужила п’ять таких пенсій. Але пенсію їй не дають, тому що вона в колгоспі одержувала не гроші, а палички. А щоб домогтися пенсії за чоловіка, потрібно витратити багато сил і часу. Вона дуже довго збирала папери, витратила час, але всі зрячи. Матрена так і залишилася без пенсії. Ця безглуздість законів скоріше зажене в могилу людини, чим забезпечить його матеріальне становище

Головна героїня не має крім кози ніякої худоби: “Всі животи її були – одна грязно – біла коза”. Їла вона в основному одну картоплю: “По воду ходила й варила в трьох чавунах: один чавун – мені, один – собі, один – козі. Козі вона вибирала з підпілля саму дрібну картоплю, собі – дрібну, а мені – з куряче яйце”. Гарного життя не видно, коли людей засмоктує болото бідності. Життя дуже не справедливе до Матрене. Бюрократичний апарат, що працює не для людини, разом з державою зовсім не цікавиться, як живуть такі люди, як Матрена. Перекреслять гасло “Усе для людини”. Багатство більше не належить людям, народ – кріпаки в держави. І, на мій погляд, саме ці проблеми зачіпає Солженицын у своїй розповіді

Образ Матрены Василівни – втілення кращих рис російської селянки. У неї непроста трагічна доля. Її “діти не стояли: до трьох місяців не доживаючи й не хворіючи нічим, умирав кожний”. Усе в селі вирішили, що в ній – псування. Матрена не знає щастя в особистому житті, але вона вся не для себе, а для людей. Десять років, працюючи безкоштовно, жінка виховувала Кіру, як рідну, замість своїх дітей. Допомагаючи їй у всім, нікому не відмовляючи в допомозі, морально вона набагато вище своїх корисливих родичів. Життя нелегка, “густа турботами”, – Солженицын не ховає этого в жодній деталі

Я вважаю, що Матрена – жертва подій і обставин. Моральна чистота, безкорисливість, працьовитість – риси, що залучають нас до образа простій росіянці жінки, що втратила у своєму житті всі й не озлобилося. У похилому віці, хвора, вона лікує щиросердечні й фізичні недуги свої. Праця становить щастя, мета, заради якої вона живе. І все – таки, якщо уважно придивитися до способу життя Матрены, те можна побачити, що Матрена – рабиня праці, а не господарка. Тому – Те односільчани, а найбільше родичі, безсовісно експлуатували її, вона ж покірно несла свій тяжкий хрест. Матрена, за задумом автора, – ідеал російської жінки, першооснова всього буття. “Всі ми, – закінчує своє оповідання про життя Матрены Солженицын, – жили поруч із нею й не зрозуміли, що є вона той самий праведник, без якого, по прислів’ю, не коштує село. Ні місто. Ні вся земля наша”.