Родина Мармеладовых у романі Федора Достоєвського «Злочин і покарання» – Достоєвський Федір

Особі місце в романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» займає родина Мармеладовых. Ці люди ведуть злидарське безпросвітне існування, усім їм «іти більше нікуди». «Бідність не пороть… – говорить Мармеладов Раскольникову. – Але вбогість, вельмишановний пане, убогість – пороть – з. У бідності ви ще зберігаєте свою шляхетність уроджених почуттів, в убогості ж ніколи й ніхто». Від гіркої вбогості глава сімейства стає п’яницею, а коли доля посміхнулася йому, занадто пізно, і він одержав місце, він не зміг удержатися на ньому довго – у нього не було сил противитися своїй недузі. Через усе цього Мармеладов ходить із шинку в шинок і пропиває останні гроші

Його дружина, Катерина Іванівна, – літня жінка, що хворіє сухотою, багато вистраждала у своєму житті. Вона дуже горда. За словами Сонечки, «Катерина Іванівна справедливості шукає, вона чиста, вона так вірить, що у всім справедливість повинна бути, і вимагає… І хоч мучте неї, а вона несправедливого не робить. Вона сама не зауважує, як це все не можна, щоб справедливо було в людях, і дратується… Як дитина, як дитина!» Але доля розпоряджається інакше, життя з такою ж варварською безглуздою жорстокістю розправляється з людьми, як п’яний Миколка зі своєї лошаденкой: умирає Мармеладов, а потім і Катерина Іванівна

Соня – сильний по своїй натурі людин, але вона неминуче повинна була піти по шляху «продажної» жінки. Думки про ганебне й безчесне положення терзали її з дивовижним болем. Але що ж зупиняло її, щоб не покінчити життя самогубством або остаточно не дати розпусті панувати над собою? Для неї дуже багато значила «думка про гріх і вони, ті… бідні діти – сироти й ця жалюгідна напівбожевільна Катерина Іванівна зі своею сухотою, зі стуканьем об стіну головою». Мені здається, у Соні було сьогодення «золоте серце», адже мачуха і її діти для неї зовсім чужі, а вона тільки заради них, тільки щоб вони не вмерли з голоду, пішла на саме: брудна й сама остання справа. Уже давно заведено, що родину повинен забезпечувати чоловік, а батько Соні був не в змозі робити цього, він був залежний від алкоголю, тому відповідальність за зміст лягла важким вантажем на тендітні плечі Соні

Боляче й важко читати ті епізоди в романі, де Достоєвський розповідає про дітей Катерины Іванівни. Письменник настільки правдоподібно описує вигляд, поводження й страждання цих маленьких істот, що можна реально представити їхні переживання й почуття в тій обстановці, що оточувала їх. А життя було не цукор: злидарське існування родини, часом нема чого були їсти, вічні лайки між п’яним батьком і сухотною матір’ю, жахливі житлові умови. Я вважаю, якщо діти з раннього дитинства спостерігали такі потворні сцени, то в майбутньому в них це може виявитися у вигляді відчуження від людей, озлобленості. Дитина дуже болісно сприймає й переживає розбіжності між родителями, у нього в душі залишається неприємний осад після цього, він може згадувати про цьому й у дорослому житті. Мати вмирає, залишаючи дітей на голод, пороки й злочини

Безнадійність – от доля людей, що перейшли за грань, що відокремлює «пристойну» бідність від убогості. Але хто ж винуватий у цьому безмежному жаху? Ми не можемо назвати певну особу. Деякі навіть намагалися допомогти нещасним – Розкольників, що віддав їм свої останні гроші, господарка будинку, де вони жили. «Не окремі злі люди винуваті в долі Мармеладовых, а той безликий і невблаганний «відсоток», про яке говорить Розкольників. Але адже статистичний «відсоток» – дзеркало суспільства, соціального ладу. Саме він виявляється винуватим у безнадійній убогості, безмірному горі, розпусті й у виникненні таких «ідей», які штовхають Раскольникова на злочин

У своєму романі Достоєвський розкриває не тільки соціальні, але й психологічної й моральної проблеми