Сатиричне зображення царської імперії у поемах Т. Шевченка «Сон» і «Кавказ»
Тарас Григорович Шевченко— громадянин із загостреним почуттям справедливості, із чистим сумлінням і прагненням до покращення долі Вітчизни. Звідси— його пильна увага до суспільних, політичних, соціальних питань. Звідси — нахил до гострої і влучної поетичної сатири. Свідченням тому є поеми «Сон» і «Кавказ».
У першій описуються картини суспільних протиріч у царській Російській імперії, у другій висвітлюються принципи міжнародної політики самодержавства та ставлення до народів державних окраїн.
Великою сміливістю було в той час написати такий твір, як поема «Сон». На допомогу поету прийшла художня знахідка — подача авторських вражень у формі сну. Удаване сновидіння дало можливість розгорнути у поемі всеохоплюючу картину Російської імперії. Тут і народні страждання («...Латану свитину з каліки знімають...», «...опухла дитина, голоднеє мре...», «...розпинають вдову за подушне, а сина кують,... в військо оддають...»), тут і московська муштра, і жахливе видовисько політкаторги... Де ж той рай, що його прагне знайти вві сні ліричний герой?
Сподіваючись побачити рай у столиці, наш герой спішить туди. Він стає свідком параду царського сімейства. Автор не шкодує сарказму, відтворюючи враження, яке справили на нього цар і цариця. «Цар цвенькає», «цариця скаче, бадьориться», сама вона «мов опеньок засушений, чапля довгонога». Шевченко показує, які жалюгідні люди керували імперією. Навколо них достойне оточення із блюдолизів, численних сановних осіб, що чатують на царські милості:
...може, вдарять
або дулю дати
Благоволять; хоч маленьку,
Хоч півдулі, аби тілько
Під самую пику...
Закінчує цю картину знаменита сцена «великого мордобитія», що своєрідно символізує принцип державного устрою, суспільну «ієрархію» царської імперії:
...цар підходить
До найстаршого... та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. а той собі...
Завершує портрет царя його перетворення з лютого ведмедя на дрібне та перелякане кошеня. Так алегорично поет показав, що насправді його величність — це безпорадна сіренька нікчема. Велич царя випливає не з особистих якостей, а йде від величезного державного апарату, армії, які підтримують гноблення самодержавних земель.
Шевченкова сатира показує: гніт царизму можливий ще й тому, що простолюд його терпить. Після всіх безчинств та грандіозних «мордобитій» бачимо, як «православні по углах стогнали та, стогнучи, за батюшку Господа благали. Сміх і сльози!»
Проти гноблення царизмом народів у багатонаціональній Російській імперії Шевченко виступає у поемі «Кавказ». Самодержавство прагнуло знищити національний дух поневолених народів. Сліз і крові тут пролито стільки, що «напоїть всіх імператорів би стало з дітьми і внуками, втопить в сльозах удов'їх».
Досвід вичавлювання соків з окраїнних народів Російська імперія вже мала. Тому вирішила скорити і Кавказькі гори, де здавна пахло волею. Із глибоким сарказмом Шевченко викриває державний девіз:
Дери та дай,
І просто в рай,
Хоч і рідню всю забери!
Тарас Шевченко, поезія якого стала символом свободи, був проти усякого духовного поневолення. Самодержавна сваволя щодо іншомовних народів імперії, проливання братньої крові всередині країни заповнювали поетову душу презирством і ненавистю до можновладців. Цей благородний гнів поєднується у нього з величезним талантом, тому поеми «Сон» і «Кавказ» — не просто вірші, а історичні документи доби, звинувачувальні та викривальні.
У першій описуються картини суспільних протиріч у царській Російській імперії, у другій висвітлюються принципи міжнародної політики самодержавства та ставлення до народів державних окраїн.
Великою сміливістю було в той час написати такий твір, як поема «Сон». На допомогу поету прийшла художня знахідка — подача авторських вражень у формі сну. Удаване сновидіння дало можливість розгорнути у поемі всеохоплюючу картину Російської імперії. Тут і народні страждання («...Латану свитину з каліки знімають...», «...опухла дитина, голоднеє мре...», «...розпинають вдову за подушне, а сина кують,... в військо оддають...»), тут і московська муштра, і жахливе видовисько політкаторги... Де ж той рай, що його прагне знайти вві сні ліричний герой?
Сподіваючись побачити рай у столиці, наш герой спішить туди. Він стає свідком параду царського сімейства. Автор не шкодує сарказму, відтворюючи враження, яке справили на нього цар і цариця. «Цар цвенькає», «цариця скаче, бадьориться», сама вона «мов опеньок засушений, чапля довгонога». Шевченко показує, які жалюгідні люди керували імперією. Навколо них достойне оточення із блюдолизів, численних сановних осіб, що чатують на царські милості:
...може, вдарять
або дулю дати
Благоволять; хоч маленьку,
Хоч півдулі, аби тілько
Під самую пику...
Закінчує цю картину знаменита сцена «великого мордобитія», що своєрідно символізує принцип державного устрою, суспільну «ієрархію» царської імперії:
...цар підходить
До найстаршого... та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. а той собі...
Завершує портрет царя його перетворення з лютого ведмедя на дрібне та перелякане кошеня. Так алегорично поет показав, що насправді його величність — це безпорадна сіренька нікчема. Велич царя випливає не з особистих якостей, а йде від величезного державного апарату, армії, які підтримують гноблення самодержавних земель.
Шевченкова сатира показує: гніт царизму можливий ще й тому, що простолюд його терпить. Після всіх безчинств та грандіозних «мордобитій» бачимо, як «православні по углах стогнали та, стогнучи, за батюшку Господа благали. Сміх і сльози!»
Проти гноблення царизмом народів у багатонаціональній Російській імперії Шевченко виступає у поемі «Кавказ». Самодержавство прагнуло знищити національний дух поневолених народів. Сліз і крові тут пролито стільки, що «напоїть всіх імператорів би стало з дітьми і внуками, втопить в сльозах удов'їх».
Досвід вичавлювання соків з окраїнних народів Російська імперія вже мала. Тому вирішила скорити і Кавказькі гори, де здавна пахло волею. Із глибоким сарказмом Шевченко викриває державний девіз:
Дери та дай,
І просто в рай,
Хоч і рідню всю забери!
Тарас Шевченко, поезія якого стала символом свободи, був проти усякого духовного поневолення. Самодержавна сваволя щодо іншомовних народів імперії, проливання братньої крові всередині країни заповнювали поетову душу презирством і ненавистю до можновладців. Цей благородний гнів поєднується у нього з величезним талантом, тому поеми «Сон» і «Кавказ» — не просто вірші, а історичні документи доби, звинувачувальні та викривальні.
