Мені тринадцятий минало…

Рано втратив Тарас матір і батька. Залишився сиротою. Люди пожаліли малого, взяли пасти овець.

Та нерідко сум і печаль огортали дитину, й тоді здавалося, що «село почорніло, Боже небо голубеє і те помарніло». Розпач від невлаштованості, розгубленість крають серце хлопчика. Але, як кажуть, світ не без добрих людей. І нещасного самотнього Тараса втішає дівчина, що почула плач. І знову: «Неначе сонце засіяло, неначе все на світі стало моє… лани, гаї, сади!..»

Так і зростав майбутній великий поет, тамуючи душевний біль, радіючи короткочасним світлим хвилинам. Про своє дитинство він написав вірш «Мені тринадцятий минало». Разом з Тарасом ми поринаємо у нещасливий світ сирітства, де іноді мерехтять вогники людського добра.