Горький – російський письменник – гіркий Максим

А. А. Блок назвав М. Горького «по шляхетності прагнень» і «масштабу щиросердечного борошна» російським письменником. Спробуємо підтвердити ці слова на прикладі п’єси «На дні» і подивимося, що ж хвилювало письменника, коли він створював це добуток

«Людина – це чудово! Це звучить… гордо!» Ці слова, сказані на зорі XX століття, визначали творчу лінію письменника. Він любив людей, тому його уява, пронизана прекрасною мрією про велике покликання людини, народжувало такі дивні образи, як Данко. Але він же й виступав з жагучим і гарячим протестом проти всього, що принижувало людини, проти всіх «свинцевих мерзенностей життя».

У п’єсі «На дні» з великою силою й неперевершеною художньою майстерністю М. Горький показала ті жахливі умови життя, які штовхають на «дно», «у яму». І тоді людина перестає бути людиною. Так хіба ж це люди живуть в огидній нічліжці Костылева? Вони втратили все людське, втратили навіть вигляд людини, перетворилися в жалюгідне, нікому не потрібна подоба людини

Звичайно, багато в чому вони самі винуваті в тім, що з ними трапилося: у них не вистачило твердості або вміння боротися з долею, бажання трудитися, переборювати труднощі. Але винуваті й соціальні умови. Це була епоха швидкого збагачення одних і зубожіння інших, епоха, коли валили вікові підвалини. У кожній загубленій долі ми бачимо сплав суспільних і особистих проблем

Але навіть і тут, «на дні» життя, діють свої невблаганні вовчі закони. Тут свої «королі» і пригноблені, визискувачі й експлуатовані, хазяї й працівники. Закони суспільства переслідують людини від народження до смерті, від царських чертогів до брудної нічліжки. Тільки в останньому випадку всі набагато обнаженнее, а відносини більше дикі. І в цьому – обвинувачення ладу й суспільству. Життя тут для нормальної людини гірше каторги. Вона штовхає людей на злочини, черствість, безчесність. Краде Васько Попіл, умирає в страшних борошнах Ганна, іде на найжахливіше в житті Настя, остаточно співається Актор. Вони вже не зможуть піднятися!

Але ж це люди, які знали колись і інше життя. І тому повно жагучих мріянь про майбутнє Наташа, думає про світлі почуття Настя, вірить у свою мрію хворої, що опустився Актор. У них тільки й залишилося в житті, що віра

Мандрівник Лука, що з’являється в п’єсі, зумів заронити й запалити в серце кожного іскру надії. Але після його відходу життя в нічліжці стала ще важче. Люди так зламані, що вже не можуть нічого змінити у своїй долі. Їм у загальному – те нема чого чекати. І надія, загублена Лукою, лише роз’ятрила їхньої рани. Понадив старий, а дороги не показав. Як горіхова шкарлупа роздавлені мрії Кліща про кращий час, і в результаті ми бачимо його занепалим украй низько – до нього ставляться слова: «Ніколи вже він не вибереться звідси». І читачеві стає не по собі від цієї фрази. П’єса затверджує: так більше жити неможливо!

Багато своїх думок вкладає автор у вуста Сатину. Часом навіть дивно чути такі високі слова від картяра й шулера. Ми розуміємо, що в Сатині загинула натура незвичайна, це сильний, ясний розум навіть у таких умовах. Горді слова автора про людину, вкладені у вуста Сатину, стали крилатими, вони змушують вірити, що люди гідні кращої долі. П’єса «На дні» перейнята гарячим і жагучим закликом любити людини, зробити так, щоб ім’я це дійсно звучало гордо. П’єса мала величезний політичний резонанс, кликала до перебудови суспільства. Немає й не може бути щастя, поки людина невільна, поки несправедливість панує на кожному кроці. Людина гідна щастя й волі тому вже, що він Людина!

Зараз, в епоху, коли ми знову заговорили про гуманізм і милосердя, коли призиваємо «милість до занепалих», п’єса Горького здобуває трохи інше значення. Це не тільки історичний документ, що не просто видається художній твір. П’єса знову й знову буде обертати погляди людей до вічних проблем добра, милосердя, соціальної справедливості