Таємничий i пригодницький свiт новел Едгара По

Едгар Алан По – вiдомий американський письменник та критик. Саме вiн ще у ХIХ сторiччi започаткував детективний жанр i створив передумови виникнення ще двох жанрiв – психологiчного оповiдання та наукової фантастики.

На початку своєї творчої дiяльностi Едгар По прославився як поет, але i в його прозаїчних творах є багато поетичного, а саме – їхня психологiчнiсть та емоцiйнiсть, у тi часи не дуже характернi для прози. Iншою важливою ознакою його новел є надзвичайно правдоподiбна розробка неправдоподiбних сюжетiв, яка досягалася через вiдтворення дуже точних деталей, як зовнiшнього плану, так i подробиць психологiчних реакцiй героїв, а також логiчнiсть їх побудови.

Письменник змушує нiби на власнi очi бачити то страхiтливий напiвзруйнований будинок iз трiщиною на фасадi («Падiння дому Ашерiв»), то маятник, що повiльно спускається зi стелi («Колодязь i маятник»). Вiн здатен примусити читача подивитися на довколишнiй свiт короткозорими очима героя «Окулярiв», вiдчути себе iграшкою безжальних мiстичних сил разом iз героєм новели «Чорний кiт», або вiдтворити сходинки логiчної побудови розмiрковувань Леграна («Золотий жук») чи Дюпена («Вбивство на вулицi Морг», «Таємниця Марi Роже» та «Вкрадений лист»). До речi, у «Таємницi Марi Роже», на вiдмiну вiд багатьох iнших творiв, немає нiчого вигаданого: Едгар По детально вiдтворює обставини реально скоєного гучного злочину i за допомогою логiчного аналiзу пропонує власну доволi ймовiрну версiю подiй. Але твори, присвяченi науковим вiдкриттям i близькi жанрово до сучасної наукової фантастики – «Незвичайнi пригоди деякого Ганса Пфааля» або «Щоденник Джулiуса Родмена» – здаються не менш достовiрними.

Та все ж у бiльшостi його новел переважають емоцiї жаху, беззахис ностi людини перед свiтом, якими автор «заражає» читача до замиран ня серця i затамування подиху.

«Жах i рок крокували свiтом в усi часи» – цими словами Едгар По починає свого «Метценгерштейна», i от вже мiстичний вершник сходить з гобелену, перетворюючи реальне життя на страхiття. Саме цей рядок змiг би стати початком i багатьох iнших новел. «Серце моє наповнив моторошний холод, мучила туга, думка цiпенiла, i даремно уява намагалася її пiдстьобнути…» – зустрiчаємо ми на початку «Падiння дому Ашерiв», i читаємо далi слова самого Родерiка Ашера: «Так, мене лякає зовсiм не сама небезпека, а те, що вона тягне за собою: почуття жаху. Ось що заздалегiдь вiдбирає у мене сили i гiднiсть, я знаю – рано чи пiзно прийде час, коли я разом позбавлюсь i свiдомостi й життя у двобої з цим похмурим привидом – страхом».

Але жах у Едгара По не завжди тотжний безнадiйностi. Початок падiння у Мальстрем (в одноiменному оповiданнi) теж супроводжуєть ся схожими емоцiями, але потiм вони замiнюються на дещо iнше: страх спочатку змiшується iз почуттям захоплення величчю природних стихiй, а далi свiдомiсть i воля людини виявляються сильнiшими. Схожий емоцiйний перехiд вiд жаху приреченостi до надiї i врятування можна побачити i в «Колодязi i маятнику».

Можна навiть зробити висновок – трагiчно закiнчуються саме тi новели й оповiдання Едгара По, де людина виявляється заслабкою, щоб зберегти власну свiдомiсть.

Взагалi письменник неодноразово звертався до теми божевiлля. Навiть зруйнований будинок Ашерiв насправдi символiзує зруйновану душу його господаря. Роздвоєння особистостi, точнiше розпад її, що супроводжується вбивством однiєї «частини» героя другим, гiршим «Я», дослiджується автором у визнаному шедеврi «Вiльям Вiльсон» (хоча не можна цiлком виключити i символiчне тлумачення – вбивство Вiльяма Вiльсона Вiльямом Вiльсоном виявляється вбивством людиною власної совiстi – як на божевiльного герой налагоджений надто прагматично – що, однак, веде до загибелi душi).

Не випадково найбiльш життєствердними постають саме тi твори, де замiсть теми душевного розладу автор зображує його протилежнiсть – силу людського розуму, здатну i врятувати героя у скрутний момент, i розкрити злочин, i навiть отримати нагороду – вiдшукати пiратський клад («Золотий жук»).

Звiсно, це не стосується бiльш алегоричних творiв на зразок «Маски Червоної Смертi» чи то «Короля Чуми». Тут дiють iншi «правила гри», якi читач може розгадати чи розрахувати через розумiння закодованих письменником символiв, що й зумовлюють розвиток чи то страхiтливих, чи комiчних подiй.

Загалом, жанрове рiзноманiття новел Едгара По просто вражає. Коли береш його збiрки уперше, кожен новий твiр здаватиметься несподiванкою, сюрпризом. Пiсля моторошної готики майже вiдразу можна зустрiти, наприклад, пригодницьку морську подорож, потiм – романтичне i трагiчне кохання («Морелла», «Лiгейя»), далi – дiстати можливiсть посмiхнутися над сатиричним зображенням мiстечка Школькофремен («Чорт на дзвiницi»), розгадати таємницю вбивства на вулицi Морг i знову поринути у страхiття потойбiчного та мiстичного.

Таким чином, крiм пригод i таємниць, що мiстяться безпосередньо в новелах цього виданого американського письменника, до них нiби додається ще одна – пригода читання його книжок.