Які особливості поезії Пастернаку? – Пастернак Борис

Борис Леонідович Пастернак – найбільший поет двадцятого століття, лауреат Нобелівської премії. Пастернак і мій улюблений поет. Я відчуваю якийсь таємничий зв’язок між його виглядом і його поезією. У нього особлива поетична, шляхетна постава й погляд. З першого знайомства з його творчістю я виявив особливий почерк автора, оригінальний лад художніх засобів і прийомів. Говорять, до віршів Пастернаку треба звикати, треба в них повільно вживатися, щоб повною мірою насолодитися його поезією. Але мені завжди подобалися поети, які дивилися на мир під зовсім несподіваним, власним кутом зору, і тому освоєння його поезії для мене пройшло «безболісно».

Афористичну фразу Пастернаку «У всім мені хочеться дійти до самої суті» я розумію як мету поета вловити й передати у віршах дійсність настрою, стану душі. Щоб цього досягти, зрозуміло, поверхневого погляду недостатньо. Приведу приклад, де дивно точно передається відчуття прогрітого повітря у хвойному лісі:

Текли промені. Текли жуки з відливом,

Стекло бабок снувало по щоках

Був повний ліс мерцаньем кропітким,

Як під щипцями в годинникаря

От що значить дійти до поетичної суті явища! Природа керована Майстром. У ній іде постійний процес відновлення. Поетична речовина передає захват від розгадки ще однієї таємниці мирозданья.

Справжній талант завжди оцінюється гідно навіть працюючими в іншому ключі поетами. Маяковський, наприклад, за духом досить далекий від Пастернаку, але у своїй знаменитій статті «Як робити вірші» він назвав один із чотиривіршів пастернаковского «Марбурга» геніальним

Захват Пастернаку перед миром природи був грандіозним. Саме Пастернак і тільки Пастернак міг подарувати нам відчуття цінності всього сущого на землі:

И через дорогу за тин перейти

Не можна не топчучи мирозданья.

Поет говорив, що поезія «валяється в траві під ногами, так що треба тільки нагнутися, щоб неї побачити й підібрати із землі». Він міг з великою майстерністю намалювати цвітіння саду й передати стан приречених на загибель квітів. А робота льотчика, що злетів у хмари, послужила йому приводом, щоб у легких летучих рядках втілити свої власні думки про довічну працю людини, про його мрії, про його зв’язок з епохою. І все це із чітким відчуттям Всесвіту на тлі міст, що озираються з величезної висоти, вокзалів, котелень

Мені здається, що після відходу з життя Блоку і Єсеніна таких значних віршів не писав жоден поет у Росії. Наприклад, зовсім прекрасні вірші «Ожила фреска», «Сосни», «Август», «Ніч» і інші. Найчастіше, як у вірші «Сосни», – це міркування про час, про правду життя й смерті, про природу мистецтва й про чудо людського існування:

Смеркне, і поступово

Місяць ховає всі сліди

Під білої магиею піни

И чорною магією води

А хвилі всі шумней і вище,

И публіка на поплавці

Юрбиться в стовпа з афішею,

Не помітної вдалечині.

Суть цього вірша, дві останніх строфи з якого я привів, – глибока віра в життя, вбудущее.

Уже в солідному віці поет не постарів душею. Молодістю його душі захоплювалася Ганна Ахматова: «Він, сам себе сравнивший з кінським оком, коситься, дивиться, бачить, довідається».

Мені, як читачеві, Пастернак подарував і шекспірівського Гамлета. Саме його переклад драми Шекспіра більше інших, по – моєму, передає суть Гамлета. Пастернак і в трагедії далекої епохи зумів «дійти до самої суті», вірніше, уловити саму суть

У вічному прагненні до центра духу людського він буде завжди трошки поперед свого й нашого часу, тому що день поета огромнее століття сплячої душі:

И напівсонним стрілкам лінь

Ворочатися на циферблаті,

И довше століття триває день,

И не кінчається объятье.

Пастернак – неповторний лірик. Людям з розумним серцем його поезія допомагає дійти до самої суті буття