Андрій Білий. У пошуках нового життя – білий Андрій

Поет і прозаїк, філолог і літературознавець, теоретик вірша й мемуарист, Андрій Білий (Борис Миколайович Бугаїв) є однієї із самих цікавих фігур російської інтелігенції перших десятиліть століття. Російську художню думку того часу неможливо представити без його ім’я

Творчі здійснення Білого настільки значні, що поставили його в перший ряд російських письменників. Йому належать поетичні збірники “Золото в лазурі”, “Попіл”, “Кубок заметілей”, “Урна”, “Королевна й лицарі”, “Зірка”. Тут він зарекомендував себе глибоким і проникливим ліриком, блискучим майстром – новатором, чиї ритми, несподіван і раптові, змусили прислухатися до його віршів багатьох читачів

Літературні й філософські шукання Андрій Білий продовжив у прозі. “Петербург” – роман епохального значення, зла сатира на царську чиновницьку столицю, де сенатор Аблеухов порожнім поглядом оглядає свій кабінет, як підвладну йому Русь. Зберігаючи зовнішню традиційну форму роману, Білий наповнив його її новим змістом, якого ще не знала Російська література. З великою працею продираючись крізь стилістичні нетрі “Петербурга”, ми краще починаємо розуміти себе, свій час, свою історію

Ми бачимо героїв цього роману в самий відповідальний, кризовий період їхнього життя. Їм має бути заново вирішувати свою долю. У кризовому стані виявилася й країна, у якій вони живуть, і вся світова історія Білий пише про тупика й можливий вихід із цього тупика. У декількох сферах одночасно протікає життя героїв: побутовий, службової, сільської й міський. Їхня свідомість роздвоєна; його цілком поглинули пошуки нового життєвого пристрою. Нині ці пошуки є характерна риса життя всього людства

Творчість Андрія Білого мало величезний вплив на наступне покоління російських поетів і письменників. Досвід Білого враховується Маяковським і Пастернаком, Ахматовою й Цветаевой. Сліди впливу поетики Білого можна без праці виявити в добутках радянських прозаїків Б. Пильняка, А. Веселого, И. Бабеля, М. Булгакова

У радянські роки побачили світло такі прозаїчні добутки Білого як “Котик Летаева”, “Москва”, “Хрещений китаєць”, “Маски”. Як письменник Андрій Білий виробив своє особисте відношення до людини, до епохи, у яку йому довелось жити. Він створив свою концепцію людини, що не повторювала нікого з попередників

Білий зовсім не заперечував ролі й значення реалізму. Але для нього символізм і реалізм як методи збігаються. І крапка такого збігу є основа всякої творчості, по Білому. Наочним зразком такого збігу він уважав творчість Чехова Символ, символіка, символізація є одне з найбільших завоювань людського генія

Саме символізація дає можливість художникові проникнути в суть явищ, розкрити їхню справжню сутність Мир не піддається логічному тлумаченню, важливо інтуїтивне проникнення в сутність миру Тому герої Білого – це не тільки літературні персонажі, але й “умовні знаки” психологічних узагальнень

Може бути, ніхто краще Марини Цветаевой не сказав про сутність цього художника слова Її спогаду об Білому “Полонений дух” – краще, що написано з мемуарів про нього. Розкриваючи причини життєвої драми Білого, Цветаева давала їй таке пояснення: “він навіть власним ні Борисом, ні Андрієм себе не відчув, у жодному з них себе не довідався,, озиваючись тільки на “я”. люди, Що Знали його близько, відзначали цю характерну рису письменника він носився по океанських далечінях свого я, не знаходячи берега, до якого можна причалити. У його творчості як би немає повторюй. Він весь був клубок почуттів, фантазій, пристрастей Тому й роман “Петербург” багато хто називали не чим іншим, як миром марення й реальності

Тема батьківщини завжди хвилювала Андрія Білого. Про його книгу віршів “Попіл” критики говорили, що це явний поворот до Некрасова, до народництва Сам Андрій Білий завжди закавычивал слово “народництво”. Він робив це тому, що доводилося відповідати на критику тонко. Він говорив: “Мені відмовляли в праві писати про російський народ тільки тому, що я автор “декадентських симфоній”. Говорили про те, що мій поворот до Некрасова зовсім несподіваний… Мої “народницькі” вірші з’являлися вже в пресі чотири роки тому назад. У книзі “Попіл” зібрані й перероблені мої колишні вірші, не більше. А любити Росію властиво російській людині; напрямок, літературна форма отут ні при чому”.

Андрій Білий одним з перших серед символістів зумів побачити Росію й російський народ як земну реальність, а не як якийсь містичний початок, у якому багато художників просто заплуталися й втратили моральні орієнтири

Але чим пристальнее поет удивлявся в життя Росії, тим далі відсувалися його надії на її швидке відновлення. Образи світл і яскраві усе більше витіснялися в його віршах похмурими по своїй тональності картинами. У деяких віршах протягає навіть почуття розпачу:

Фатальна країна, крижана,

Проклята залізною долею –

Мати Росія, про Батьківщина зла

Хто ж так подшутил над тобою?

Поет не знаходить відповіді на фатальне питання. Далі народжуються в нього вірші, по силі заперечення не мають аналогів у російської поезії:

Зникни в простір, зникни, Росія, Росія моя!

Поет не вступає в суперечку з історією, він лише констатує факт згубного положення країни. Із граничною силою заявила про себе особиста причетність загальному неблагополуччю Весь збірник “Попіл” виконаний почуттям співучасті в стражданні. Відтепер це почуття буде супроводжувати Білого як особливість його світогляду, формуючи особливу, тільки йому властиву ліричну інтонацію:

Мати Росія! Тобі мої пісні, –

Про німа, сувора мати! –

Тут і глуше мені дай, і безвестней

Непутяще життя отрыдать.

Андрій Білий відчував себе в Росії, а Росію відчував у собі – своїм ліричним героєм, своїм схованим “я”. Важлива відмінність Білого від Некрасова в тім, що у творчій свідомості останнього майбутнє країни завжди відігравало найважливішу роль. У Білого немає перспективи, і це робить картину, намальовану в “Попелі”, трагічно замкнутої, як би замурованої в раму, з якої немає результату

Пройде біля десяти років, і в рік революції Білий напише геніальний вірш “Батьківщині”, у якому заклинальні інтонації цілком будуть звернені в майбутнє. Але також герой віршів і Росія будуть злиті в якусь єдність

Ридай, буремна стихія,

У стовпах громового вогню!

Росія, Росія, Росія, –

Божеволій, спалюючи мене!

Разюча внутрішня рима: “Росія – месія” в останній строфі. Саме в російському житті Білий бачив можливість для дозволу духовної кризи всього людства. Видимо, революція дала можливість Білому прояснити свої етичні концепції. Він вибирає позицію життєвої активності. Значними стали для нього поїздки на Кавказ, у Грузію й Вірменію в 1927 – 1929 роках

Природа Кавказу й люди, що живуть у єднанні з нею, були сприйняті поетом як нове живлюще джерело життя. Він різко відмежувався від письменників – емігрантів. Він бачить перед собою картину зламування епох И це зламування він зобразив опукло, глибоко й ґрунтовно у своїх мемуарах. Він бачить себе й своїх сучасників не стільки художниками, скільки діячами нового часу, активно стверджуюче нове відношення до мистецтва й нове його розуміння

“На рубежі двох сторіч”, “Початок століття” і “Між двох революцій” – краще, що написано Білим після “Петербурга”. Білий створив узагальнюючий образ часу, образ епохи – катастрофічними, чреватий вибухами й потрясіннями світового масштабу й значення. І в цьому нього велика заслуга

Складним шляхом пройшов по життю Андрій Білий, воно ж Борис Бугаїв, син професора математики й один із самих обдарованих і самих оригінальних російських людей. У невпинності пошуків, у постійній напрузі творчої думки, у грандіозності задумів, у творчих зльотах і провалах, нарешті, у незвичайності стилістичної манери, що давала йому можливість підніматися до рідкої висоти узагальнення, де гротеск становив єдиний зв’язок із прозріннями епохального значення, – у всім цьому й виявила себе геніальна обдарованість цього людини