Сатиричне зображення правлячих кіл у казках Салтыкова? Щедріна – салтыков – щедрін Михайло

Було б несправедливо обмежити всю проблематику казок Салтыкова?Щедріна описом протистояння селян і поміщиків і бездіяльності інтелігенції. Перебуваючи на державній службі, автор мав можливість ближче познайомитися з так званими хазяями життя, образи яких знайшли своє місце в його казках. Прикладами таких є «Бєдний вовк», «Казка про щуку зубастої» і ін. У них присутні дві сторони – ті, кого гнітять і пригноблюють, і ті, хто гнітить і пригноблює

Ми звикли до певних ролей, які грають персонажі. Наприклад, селяни, звичайно «гарні», а поміщики – «погані». Казки Салтыкова?Щедріна відрізняє змішання чітких границь. Виходить, що й пригноблені, і гнобителі мають кожний свої недоліки. Так, лисиця насміхається над «здравомысленным» зайцем для того, щоб в остаточному підсумку його з’їсти. І вона, і заєць це прекрасно розуміють, але нічого поробити не можуть. Лисиця навіть не дуже голодна, щоб є зайця, але оскільки «де ж це бачено, щоб лиси самі свій обід відпускали», те доводиться волею?неволею коритися закону. Всі розумні теорії зайця розбиваються дощенту об жорстоку прозу життя. Виходить, зайці створені для того, щоб їх є, а не для того, щоб створювати нові закони

Як не дивно, «пригноблені», часом не викликають ніякого співчуття, у той час як гнобителі демонструють нам свої слабкі сторони. Особливо трагична в цьому плані казка «Бєдний вовк». Виявляється, вовк кровожерливий і твердий не тому, що йому це подобається, а тому, що така природа речей, або, як він сам говорить, «комплекція в нього каверзна». Проти самої природи не можна йти. Підтвердженням цієї думки може служити казка «Карась?ідеаліст». Карася переповняють ідеї лібералізму й гуманізму. Він починає ділитися з усіма своїми думками, і коли черга доходить до щуки, та його просто проковтує. Саме цікаве, що щука зовсім не хотіла загибелі карася, вона всього лише по звичці втягла в себе воду й разом з нею карася. Чому так виходить? Так тому, що в щуки, як і у вовка, «комплекція така каверзна», і нічого із цим поробити нельзя.

Виходить, що «хазяї життя» виявляються зовсім не хазяями самі собі, а погрязшими в безодні умовностей, традицій і «законів», які не можна порушувати. У результаті такого життя виходить, що й «вовки голодні, і зайців ні». Інакше кажучи, рідко хто залишається задоволеним від існуючого положення речей. Ні, зрозуміло, не можна узагальнювати й уводити це твердження за загальне правило. Звичайно, хижакам набагато простіше виживати, чим беззахисним зайцям, але від цього їхнє життя навряд чи стане цікавіше, світліше й краще. Більше того, можна сказати, що таємний розрахунок на милосердя й полегкість влади, які хижі по своїй природі не тільки даремна, але й певною мірою безглуздий

Якщо у тваринному світі положення речей «хижак – жертва» є нормою, те зараз самий час згадати про те, що Салтыков?Щедрін писав про людей, прикриваючи їхні образи масками звірів. Користуючись сформованими стереотипами, автор робить образи поміщиків, селян, інтелігентів, чиновників і керуючих більше яскравими й живими. Але завжди необхідно пам’ятати про те, що за личинами звірів ховаються люди, а головна відмінність людини від тварини – наявність розуму, понять високої моралі й етики. Незрозуміло, що трапилося з миром, якщо людям доводиться боротися за виживання, подібно твариною. Виходить, що люди поступово втрачають те деяке, але принципово важливе, що відрізняє їх від нерозумних істот. Те, що природно для щуки, ненормально для людини. З іншого боку, варто визнати, що езопова мова в сполученні із гротеском став дуже вдалим авторським прийомом, що додав насиченість і багатство змісту