«Вся Росія – палата № 6» – Чехов Антон
«Свідомість життя вище життя, знання законів щастя – вище щастя», – от із чим боротися треба! Ф. М. Достоєвський
«Сірий лікарняний забір, звернений вістрями догори; флігель для божевільних, оточеним цілим лісом реп’яха»; в’язниця, «обнесена каменною стіною» – от російська дійсність. Чехів показав божевілля й беззаконня, що панували не тільки в старій Росії. Письменникові вдалося зобразити хаос, що досяг апогею в роки радянської влади, у період культу особистості, коли весь колір нації був кинутий у табори, коли люди вдень і вночі ходили під страхом смерті
Відкриємо ж книгу й познайомимося з мешканцями палати № 6 і людьми, які їх оточують. Один із хворих – Іван Дмитрич Громов. Він був людиною чималим, делікатним, добре утвореним і начитаним, «Він не знав за собою ніякої провини й міг поручитися, що й у майбутньому ніколи не вб’є, не підпалить і не украде», але постійне відчуття несправедливості й розуміння, що «усяке насильство зустрічається суспільством як розумна й доцільне, необхідність», змушують його усамітнюватися й уникати людей. У нього виникає манія переслідування. І, як будь – якої людини, початківця розуміти життя, люди, ще недавно восхищавшиеся їм, називають смішн і ненормальним і відправляють у божевільний будинок
У лікарні Іван Дмитрич зіштовхується з доктором Андрієм Ефимычем Рагиным. Доктор, хоч і дійшов висновку, що його лікарня – це «установа аморальне й найвищою мірою шкідливе для здоров’я жителів», поставився до безладь равнодушно, утішаючи себе думкою, що «у нього не вистачає характеру й віри у своє право», щоб щось змінити. Андрій Ефимыч радується відкриттям медицини, які насправді реально нічим не допомагають людям
Рагин – розумна людина, здатний міркувати й філософствувати, але страшно, що висновки, до яких він приходить, дозволяють заспокоїти совість. Андрій Ефимыч, ніколи не випробувавши на собі болю, підлості й обману, проповідує, що потрібно завжди бути задоволеним, нічому не дивуватися й нехтувати страждання, знаходити заспокоєння в самому собі: «Вільне й глибоке мислення, що прагне до розуміння життя, і повне презирство до дурної марності миру – от два блага, вище яких ніколи не знала людина. І ви можете володіти ними, хоча б ви жили за трьома ґратами».
Ратин призиває до смиренності, до покірності, до підпорядкування суспільству й долі» Так! Багато хто так і робили; відмовлялися від своїх поглядів, зливалися із сірою масою, дозволяли себе бити, не відповідаючи на побої «ні звуком, ні рухом, ні вираженням око». Але є безліч прикладів, коли люди пручалися насильству; їхнє тіло не витримувало: вони йшли на самогубство, змушені були їхати, але їхня душа залишалася нескореної, У Російській літературі XX століття кожне ім’я – це трагедія; Блок, Ахматова, Цветаева, Єсенін, Пастернак, Солженицын…
Але, як відомо, кожному віддається по вірі. І доктор Рагин не виключення, Коли він сам зштовхнувся з болем, образою, підлістю, заподіяної іншими людьми, то зрозумів, що людина відповідає за те, що він робить, що рано або пізно настає час розплати. Рагин зрозумів чужий біль і жахнувся тому, що сам заподіював страждання, але більше двадцяти років не знав і не хотів знати этого. Філософські міркування про «щирі блага» уже не заспокоювали його совісті. Незабаром Андрій Ефимыч сам виявляється в палаті №6 і вмирає від апоплексичного удару
У Чехова Рагин умирає, а виходить, умирає й час зла й насильства. Розпадається його теорія про можливість щастя, досягнутого лише знанням законів щастя. Сьогодні ми переживаємо такий кінець – кінець «прекрасного майбутнього». Прийшов час розплачуватися за чорнобильські станції, за зруйновані храми, за втрачену культуру, И хочеться вірити, що, заплативши страшну, криваву ціну, ціну людських життів, ми назавжди покінчимо з імперією зла, що, пройшовши, може бути, ще не один переломний період історії, люди зупинять свій вибір на добрі
