Повний зміст Ілля Муромець і Соловей Розбійник Фольклор
Із чи того те з міста з Мурома,
З того села да Карачарова
Виїжджав удаленький огрядний добрий молодець.
Він стояв заутреню в Муромі,
А й к обеденке поспіти хотів він у стольний Київ – Град.
Так й під’їхав він до славного до міста до Чернігова.
У чи того міста Чернігова
Нагнане – Те силушки чорно,
А й чорним – чорно, як чорна ворона.
Так пехотою ніхто отут не прохаживат,
На доброму коні ніхто отут не проезживат,
Птах чорний ворон не пролетыват,
Сірий звір так не прорыскиват.
А під’їхав як до силушке великоей,
Він як став – те цю силушку велику,
Став конем топтати так став списом колоти,
А й побив він цю силу всю велику.
Він під’їхав – те під славний під Чернігів – Град,
Виходили мужички так отут черниговски
И відчиняли – те ворота в Чернігів – Град,
А й кличуть його в Чернігів воеводою.
Говорить – Те їм Ілля так такі слова:
– Ай же мужички так ви черниговски!
Я не йду до вас у Чернігів воеводою.
Укажіть мені доріжку прямоезжую,
Прямоезжую так у стольний Київ – Град.
Говорили мужички йому черниговски:
– Ти, удаленький огрядний добрий молодець,
Ай ти, славний богатир так святорусский!
Прямоезжая доріжка заколодела,
Заколодела доріжка, замуравела.
А й по тійій чи по доріжці прямоезжею
Так й пехотою ніхто так не проходжував,
На доброму коні ніхто так не проїжджував.
Як у чи тої те в Бруду – Те в Черноей,
Так у тої чи в берези в покляпыя,
Так у чи тої річки в Смородини,
У того хреста в Леванидова
Сидить Соловей Розбійник на сирому дубі,
Сидить Соловей Розбійник Одихмантьев син.
А те свище Соловей так по – соловьему,
Він кричить, лиходій – розбійник, по – звіриному,
И від його чи те від посвисту соловьего,
И від його чи те від покрику звіриного
Ті всі травушки – мурави уплітаються,
Всі лазоревы квіточки обсипають,
Темні лесушки до землі все прихиляються, -
А що є людей – те всі мертві лежать.
Прямоезжею доріженькою – п’ятсот є верст,
А й окольноей доріжкою – ціла тисяча.
Він спустив добра коня так й богатирського,
Він поїхав – те доріжкою прямоезжею.
Його добрий кінь так богатирський
З гори на гору став перескакувати,
З пагорби на пагорби став перамахивать,
Крейди реченьки, озерця проміж ніг пускав.
Під’їжджає він до річки до Смородини,
Так до тоей він до Бруду він до Черноей,
Так до тою до берези до покляпыя,
До того славного хреста до Леванидову.
Засвистав – Те Соловей так по – соловьему,
Закричав лиходій – розбійник по^ – звіриному -
Так всі травушки – мурави уплеталися,
Так й лазоревы квіточки осыпалися,
Темні лесушки до землі всі приклонилися.
Його добрий кінь так богатирський
А він на корінь так спотикається -
А і як старий – від козак так Ілля Муромець
Бере плеточку шовкову в белу руку,
А він бив коня так по крутих ребрах,
Говорив – Те він, Ілля, такі слова:
– Ах ти, вовча сыть так й трав’яний мішок!
Алі ти йти не хошь, алі нести не можь?
Що ти на коріння, собака, спотикаєшся?
чиНе чув посвисту соловьего,
чиНе чув покрику звіриного,
чиНе видал ти ударів богатырскиих?
А й отут старыя козак да Ілля Муромець
Так бере – те він свій тугий лук разрывчатый,
У свої берет у білі він у ручушки.
Він тетивочку шелковеньку натягав,
А він стрелочку розжарену накладав,
Він стрелил у той – те Солов’я Розбійника,
Йому вибив право око з косицею,
Він спустив – те Солов’я так на сиру землю,
Пристебнув його до правого до стремінця булатному,
Він повіз його по славну по чисту полю,
Повз гніздечко повіз так солов’їного.
У тім гніздечку так соловьиноем
А трапилося бути та й три дочки,
А й три дочки його любимыих.
Больша дочка – ця дивиться у віконечко косявчато,
Говорить вона так такі слова:
– Їде – Те наш панотець чистим полем,
А сидить – те на доброму коні,
А везе він мужичища – селючку
Так у правого в стремени прикута.
Подивилася як інша дочка улюблена,
Говорила – Те вона так такі слова:
– Їде панотець раздольицем чистим полем,
Так й везе він мужичища – селючку
Так й до правого до стремени прикута, -
Подивилася його меньша дочка улюблена,
Говорила – Те вона так такі слова:
– Їде мужичище – селючка,
Так й сидить мужик він на доброму коні,
Так й везе – те наша панотець у стремени,
У булатного в стремени прикута -
Йому вибите – те право око з косицею.
Говорила – Те й вона так такі слова:
– А й же мужевья наші улюблені!
Ви беріть – до рогатини звірині,
Так біжіть – до у раздольице чисте поле,
Так ви бийте мужичища – селючку!
Ці мужевья так їх улюблені,
Зятевья – Тобто так солов’їні,
Похватали як рогатини звірині,
Та й бігли – те вони так й у чисто поле
До чи тому до мужичище – селючки,
Так хочуть убити – те мужичища – деревенщину.
Говорить їм Соловей Розбійник Одихмантьев син:
– Ай же зятевья мої улюблені!
Покидайте – Ка рогатини звірині,
Ви кличте мужика так селючку,
У своє гніздечко кличте солов’їне,
Так годуєте його ествушкой сахарною,
Так ви співайте його питьецом медвяныим,
Так й даруєте йому дарунки дорогоцінні!
Ці зятевья так солов’їні
Покидали – Те рогатини звірині,
А й кличуть мужика так й селючку
У те гніздечко так солов’їне.
Так й мужик – те селючка не слухався,
А він їде – те по славному чисту полю
Прямоезжею доріжкою в стольний Київ – Град.
Він приїхав – те в славний стольний Київ – Град
А до славного до князя на широкий двір.
А й Владимир – Князь він вийшов з божої церкви,
Він прийшов у палату белокаменну,
У столову свою в горенку,
Він сіл їсти так пити так хліба кушати,
Хліба кушати так пообедати.
А й отут старыя козак да Ілля Муромець
Становил коня так посередь двору,
Сам іде він у палати белокаменны.
Проходив він у їдальню в горенку,
На п’яту він двері – те поразмахивал.
Хрест – Від клав він писаним – писаній – по^ – писаному,
Вів уклони з,
На все на три, на чотири на сторонки низько кланявся,
Самому князеві Володимирові в особину,
Ще всім його князям він подколенныим.
Отут Владимир – Князь став молодця випитувати:
– Ти скажи – тко, ти откулешний, огрядний добрий молодець,
Тебе якось, молодця, так ім’ям кличуть,
Величають, відважного, по батьківщині?
Говорив – Те старыя козак да Ілля Муромець:
– Є я зі славного з міста з Мурома,
З того села да Карачарова,
Є я старыя козак да Ілля Муромець,
Ілля Муромець так син Іванович.
Говорить йому Володимир такі слова:
– Ай же старыя козак да Ілля Муромець!
Так й чи давно ти повыехал з Мурома
И которою доріженькою ти їхав у стольний Київ – Град?
Говорив Ілля він такі слова:
– Ай ти славныя Володимир стольно – київський!
Я стояв заутреню христосскую в Муромі,
А й к обеденке поспіти хотів я в стольний Київ – Град,
Те моя доріжка призамешкалась.
А я їхав – те доріжкою прямоезжею,
Прямоезжею доріженькою я їхав мимо – те Чернігів – град,
Їхав мимо цей Бруд так мимо Чорну,
Мимо славну реченьку Смородину,
Мимо славну березу ту покляпую,
Мимо славний їхав Леванидов хрест.
Говорив йому Володимир такі слова:
– Ай же мужичища – селючка,
В очах, мужик, так подлыгаешься,
В очах, мужик, так насміхаєшся!
Як у славного в міста Чернігова
Нагнано отут сили багато безліч -
Те пехотою ніхто так не проходжував
И на доброму коні ніхто так не проїжджував,
Туди сірий звір так нз прорыскивал,
Птах чорний ворон не пролетывал.
А й у чи тої те в Бруду – Те в Черноей,
Так у славноей у річки в Смородини,
А й у тієї чи в берези в покляпыя,
У того хреста в Леванидова
Соловей сидить Розбійник Одихмантьев син.
Те як свище Соловей так по – соловьему,
Як кричить лиходій – розбійник по^ – звіриному -
Те всі травушки – мурави уплітаються,
А лазоревы квіточки ладь обсипають,
Темні лесушки до землі все прихиляються,
А що є людей – те всі мертві лежать.
Говорив йому Ілля так такі слова:
– Ти, Владимир – Князь так стольно – киевский!
Соловей Розбійник на твоєму дворі.
Йому вибите адже право око з косицею,
И він до стремени булатного прикутий.
Те Владимир – Князь – Від стольно – київський
Він скорешенько вставав так на жваві ніжки,
Кунью шубоньку накинув на одне плечко,
Те він шапочку соболью на одне вушко,
Він виходить – те на свій^ – те на широкий двір
Подивитися на Солов’я Розбійника.
Говорив – Те адже Володимир – князь так такі слова:
– Засвищи – Тко, Соловей, ти по – соловьему,
Закричи – Тко ти, собака, по – звіриному.
Говорив – Те Соловей йому Розбійник Одихмантьев син:
– Не у вас – те я сьогодні, князь, обідаю,
А не вас – те я хочу та й послушати.
Я обідав – те в старого козака Іллі Муромця,
Так його хочу – те я послушати.
Говорив – Те як Володимир – князь так стольно – киевский.
– Ай же старыя козак ти Ілля Муромець!
Накажи – Тко засвистати ти Солов’я так й по – соловьему,
Накажи – Тко закричати так по^ – звіриному.
Говорив Ілля так такі слова:
– Ай же Соловей Розбійник Одихмантьев син!
Засвищи – Тко ти в полсвиста соловьего,
Закричи – Тко ти в полкрика звіриного.
Говорив – Те йому Буланої Розбійник Одихмантьев син:
– Ай же старыя козак ти Ілля Муромець!
Мої раночки криваві запечаталися,
Так не ходять – те мої вуста цукрові,
Не можу я засвистати так й по – соловьему,
Закричати – Те не можу я по^ – звіриному.
А й вели – тко князеві ти Володимирові
Налити чару мені так зелена провина.
Я повыпью – те як чару зелена провина -
Мої раночки криваві поразойдутся,
Так й вуста мої сахарны порасходятся,
Так тоді я засвищу так по – соловьему,
Так тоді я закричу так по^ – звіриному.
Говорив Ілля отут князеві він Володимирові:
– Ти, Владимир – Князь так стольно – киевский,
Ти мабуть у свою їдальню в горенку,
Наливай – Те чару зелена провина.
Ти не малу стопу – так півтора цебра,
Піднось – Тко до Солов’я до Розбійника. -
Те Владимир – Князь так стольно – киевский,
Він скоренько йшов у столову свою горенку,
Наливав він чару зелена провина,
Так не малу він стопу – так півтора цебра,
Розводив медами він стоялыми,
Приносив – Те він до Солов’я Розбійникові.
Соловей Розбійник Одихмантьев син
Прийняв чарочку від князя він однією ручкою,
Випив чарочку ту Соловей одним духом.
Засвистав як Соловей отут по – соловьему,
Закричав Розбійник по^ – звіриному -
Маківки на теремах покривилися,
А околенки в теремах розсипалися.
Від нього, від посвисту соловьего,
А що є – те людушек – так усі мертві лежать,
А Владимир – Князь – Від стольно – київський
Куньей шубонькою він укривається.
А й отут старий – від козак так Ілля Муромець,
Він скорешенько сідав на добра коня,
А й він віз – те Солов’я так у чисто поле,
И він зрубав йому так буйну голову.
Говорив Ілля так такі слова:
– Тобі повно – тко свистати так по – соловьему,
Тобі повно – тко кричати так по^ – звіриному,
Тобі повно – тко сльозити так батьків – матерів,
Тобі повно – тко вдовить так дружин молодыих,
Тобі повно – тко спущать – то сиротать так малих детушек!
А отут Солов’єві йому й славу співають,
А й славу співають йому століття по століттю! – На п’яту він двері – те поразмахивал – розорювали навстіж двері
