Фольклорні джерела повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»
Таїнство гір — то цілий світ, зі своїми законами, зі своєю магією. Відвідавши Карпатські гори, Михайло Коцюбинський був зачарований їх величною красою. Його враження лягли в основу повісті «Тіні забутих предків».
Уважне ознайомлення з культурним надбання цього краю, тонке відчуття його духу дозволило письменникові створити казкове царство, де живуть і працюють люди, які вміють любити та відчувати світ навколо себе.
Фольклорними джерелами повісті є, насамперед, вірування горян. їх оточує безліч міфічних істот, що населяють довколишні ліси, потоки, озера, печери. Це і злий арідник, і щезник, нявки, лісовики, русалки, добрий чугайстер, голос сокири. Усі вони так чи інакше втручаються в життя людини, і тому з ними треба жити у мирі та згоді. Треба знати, як собі зарадити перед усіляким злом. Наприклад, при народженні дитини баба-повитуха має «сокотатися», обкурювати зіллям хату та засвічувати свічку. Інакше бісиця обміняє немовлятко на своє бісеня.
Лише окремі люди могли втручатися у світ духів. Це були знахарки та знахарі, які добре розумілися на травах та різних замовляннях. Це були мольфари (у повісті таким є Юра), які вміли відвертати бурі, наганяти чи знімати слабість, зупиняти звіра поглядом. Поряд з мольфарами, здатними творити на добро і зло, серед людей жили також і відьми. У повісті змальовано Химку, яка робить усе, що приписує відьмам народна уява: доїть щоночі чужих корів, овець, кіз, а також жаб, гадюк, ящірок, «спиває місяць», «врочить» людей та худобу, перетворюється на собаку, клубок туману, жабу.
Крім гуцульської демонології, що сповнює життя героїв повісті таємничістю та незвичайними пригодами, ми знаходимо у творі архаїчні звичаї, зокрема давній звичай кровної родинної помсти. З ворожнечі родів, власне, і починається історія дивовижного кохання Івана та Марічки.
Про палкість і завзятість натури, про відвагу та силу свідчить давній звичай з'ясовувати «на бартках» чоловічі непорозуміння. Іван у такий спосіб з'ясовує стосунки з «любасом» своєї дружини Палагни, мольфаром Юрою. Звичай ворожіння «на теплого Юрія» (вдосвіта), з якого і почався перелюб між Палатною та Юрою, відтворює загадкові жіночі уявлення про долю.
Важливе місце в повісті посідає обрядовість горян. Особливим у гуцулів є поховальний обряд. Супроводжуваний голосом трембіти, він включає в себе жіночі голосіння і, що особливо незвично, — традицію веселощів на завершення обряду. їх розпочинає молодь, а підхоплюють старші. Тут і жарти, і переспівування, і всілякі сороміцькі розваги, і танці. Усе це стане зрозумілим, якщо сприйняти поховальний обряд так, як тлумачать його гуцули, — як Свято Смерті. Душа померлого відходить у кращий світ, а це привід швидше для радості, ніж для суму.
Дуже проникливо змальовано в повісті святвечір в Івановій оселі. Господар, добувши Палагні живий вогонь для приготування вечері, стелив сіно, побожно, повагом обкурював ладаном хату й кошари. Перш ніж сісти за стіл, Іван ніс страви покуштувати худобі, після чого ще мусив закликати на вечерю всі ворожі сили, перед якими слід було берегтися протягом життя. Для цього він виходив надвір, тримаючи в одній руці миску зі стравою, а в другій сокиру. Нечиста сила була завжди ласкава, бо на запросини не приходила.
Звучання повісті збагачується також за рахунок використання пісенного та розповідного фольклору Карпат. Це співанки (здебільшого — коломийки), легенди про злого арідника і Бога, про те, з чого постали гори та ін.
Використання Михайлом Коцюбинським фольклорних джерел наповнило повість «Тіні забутих предків» тою силою, правдою і тим чаром, які незмінно ховає у своїй глибині скарбниця народної душі.
Уважне ознайомлення з культурним надбання цього краю, тонке відчуття його духу дозволило письменникові створити казкове царство, де живуть і працюють люди, які вміють любити та відчувати світ навколо себе.
Фольклорними джерелами повісті є, насамперед, вірування горян. їх оточує безліч міфічних істот, що населяють довколишні ліси, потоки, озера, печери. Це і злий арідник, і щезник, нявки, лісовики, русалки, добрий чугайстер, голос сокири. Усі вони так чи інакше втручаються в життя людини, і тому з ними треба жити у мирі та згоді. Треба знати, як собі зарадити перед усіляким злом. Наприклад, при народженні дитини баба-повитуха має «сокотатися», обкурювати зіллям хату та засвічувати свічку. Інакше бісиця обміняє немовлятко на своє бісеня.
Лише окремі люди могли втручатися у світ духів. Це були знахарки та знахарі, які добре розумілися на травах та різних замовляннях. Це були мольфари (у повісті таким є Юра), які вміли відвертати бурі, наганяти чи знімати слабість, зупиняти звіра поглядом. Поряд з мольфарами, здатними творити на добро і зло, серед людей жили також і відьми. У повісті змальовано Химку, яка робить усе, що приписує відьмам народна уява: доїть щоночі чужих корів, овець, кіз, а також жаб, гадюк, ящірок, «спиває місяць», «врочить» людей та худобу, перетворюється на собаку, клубок туману, жабу.
Крім гуцульської демонології, що сповнює життя героїв повісті таємничістю та незвичайними пригодами, ми знаходимо у творі архаїчні звичаї, зокрема давній звичай кровної родинної помсти. З ворожнечі родів, власне, і починається історія дивовижного кохання Івана та Марічки.
Про палкість і завзятість натури, про відвагу та силу свідчить давній звичай з'ясовувати «на бартках» чоловічі непорозуміння. Іван у такий спосіб з'ясовує стосунки з «любасом» своєї дружини Палагни, мольфаром Юрою. Звичай ворожіння «на теплого Юрія» (вдосвіта), з якого і почався перелюб між Палатною та Юрою, відтворює загадкові жіночі уявлення про долю.
Важливе місце в повісті посідає обрядовість горян. Особливим у гуцулів є поховальний обряд. Супроводжуваний голосом трембіти, він включає в себе жіночі голосіння і, що особливо незвично, — традицію веселощів на завершення обряду. їх розпочинає молодь, а підхоплюють старші. Тут і жарти, і переспівування, і всілякі сороміцькі розваги, і танці. Усе це стане зрозумілим, якщо сприйняти поховальний обряд так, як тлумачать його гуцули, — як Свято Смерті. Душа померлого відходить у кращий світ, а це привід швидше для радості, ніж для суму.
Дуже проникливо змальовано в повісті святвечір в Івановій оселі. Господар, добувши Палагні живий вогонь для приготування вечері, стелив сіно, побожно, повагом обкурював ладаном хату й кошари. Перш ніж сісти за стіл, Іван ніс страви покуштувати худобі, після чого ще мусив закликати на вечерю всі ворожі сили, перед якими слід було берегтися протягом життя. Для цього він виходив надвір, тримаючи в одній руці миску зі стравою, а в другій сокиру. Нечиста сила була завжди ласкава, бо на запросини не приходила.
Звучання повісті збагачується також за рахунок використання пісенного та розповідного фольклору Карпат. Це співанки (здебільшого — коломийки), легенди про злого арідника і Бога, про те, з чого постали гори та ін.
Використання Михайлом Коцюбинським фольклорних джерел наповнило повість «Тіні забутих предків» тою силою, правдою і тим чаром, які незмінно ховає у своїй глибині скарбниця народної душі.
