Для того щоб зрозуміти, у чому полягає своєрідність реалізму Н. В. Гоголя, необхідно звернутися безпосередньо до пояснення цього літературного поняття й, опираючись на нього, знайти нестандартні способи реалізації цього художнього принципу в комедії “Ревізор” і поемі “Мертві душі”.
По визначенню Ф. Энгельса, реалізмом є зображення типових характерів у типових обставинах при збереженні вірності деталям. У реалістичних добутках необхідна взаємодія характеру й середовища, що мотивувала б його розвиток і становлення. Але в той же час затверджується можливість динаміки характеру реалістичного героя, що сприяє виникненню складного, суперечливого образа. Іншими словами, реалістичним добутком можна назвати той добуток, де є присутнім герой (герої), якого ми могли б зустріти в реальному житті, де ми бачимо навколишнє його середовище й розуміємо хід становлення його характеру, причини, що спонукують його надходити так, а не інакше.
Такими героями, здатними до автономного життя, що володіють багатим внутрішнім миром, волею, що надходять чи не всупереч авторському задуму, є Чацкий, Онєгін, Печорин.
Але у творах Гоголя немає типових персонажів: ні героя – резонера, ні героя, що веде любовну інтригу. У його творах відсутнє вплив середовища на діючі обличчя. У поемі “Мертві душі” Гоголь характеризує кожного поміщика через середовище, що його оточує. Письменник показує ідентичність людини й предметно – побутового середовища, у якій він живе й продовженням якої цей герой є. Образ практично вичерпується навколишніми його речами. Тому в будинку в Собакевича навіть кожний стілець, “здавалося, говорив”: “И я теж Собакевич!”. Таким чином, стирається грань між живим і мертвим початком. Цією внутрішньою мертвотністю сучасний дослідник творчості Гоголя Ю. Манн пояснює властивим поміщикам “автоматизм” і “кукольность” і порівнює їх з автоматами, у яких відсутня індивідуальна реакція
Ще однією особливістю реалізму Гоголя є наявність гротескних характерів у героїв його добутків. Здавалося б, якщо добуток реалістичне, то гротеску тут не місце, все повинне бути “як у житті”, сьогодення
В “Ревізорі” ми бачимо, що до фантастичних меж доведена дурість Хлестакова, що міркує повільніше свого слуги, і його кар’єру, коли із простого “елистратишки” він перетворюється в керуючого департаментом. Також максимально перебільшений страх чиновників перед ревізором, що згодом заважає їхньому життю й перетворює в “скам’янілості”.
У поемі “Мертві душі” гротеск теж своєрідний: Гоголь виявляє тільки одну рису або одне слово, що характеризує людину. Так, рисою, що досягла свого граничного розвитку в Коробочки, є її “дубинноголовость”, що позбавляє цю героїню можливості мислити абстрактно. Для зображення чиновників Гоголь використовує оригінальний засіб – усього лише одну деталь, по суті ніяк їх не характеризує. Так, наприклад, губернатор міста N. N. “був великий добряга й навіть сам вишивав іноді по тюлі”.
Таким чином, можна відзначити, що героями гоголівських добутків є не стільки характери, скільки образи, яким не властива наявність внутрішнього наповнення, духовного розвитку, психологізм. Як герої комедії “Ревізор”, так і поміщики (Манилов, Ноздрев) з поеми “Мертві душі” попусту розтрачують свої життєві сили, плекають безглузді надії й мрії. Розтрачання сил у погоні за порожнечею (в “Ревізорі”) і покупка неіснуючих селян – тільки їхніх прізвищ, “звуку” (в “Мертві душі”) – формують міражну інтригу в цих добутках, на якій ґрунтується сюжет першого твору й початкові одинадцять глав другого
Таким чином, Гоголь часто балансує між реальним і фантастичним. Грань між справжнім і вигаданим досить розмита, що надає гоголівській манері листа те неповторне зачарування. Подібна особливість його оповідання в сукупності з відсутністю в ньому героя з динамічним, що розвивається характером робить питання про реалізм Гоголя причиною безлічі дискусій. Але сучасний дослідник реалізму Маркович висловлює свою думку про те, що реалізм не припускає жизнеподобия як такого, не припускає винятково жизнеподобной поетики. Тобто за допомогою міражної інтриги Гоголь показує гротескно перебільшені негативні сторони своїх героїв. Це дозволяє йому зобразити характери своїх персонажів більш яскраво, наблизитися до найцікавішим для нього сторонам реальності
Гоголь критикує вдачі людей, недосконалість їхніх характерів, але не самі основи існуючого тоді порядку й не кріпосне право. Можна сказати, що Гоголь затверджував пафос критицизму, що усвідомлено входило в його творчу програму, тому що це було властиво прихильникам “натуральної школи”. Наявність пафосу критицизму у творах Гоголя підтверджується міркуваннями в них автора про два типи письменника, про помилковий і щирий патріотизм і про гаданому йому цілком законним праві “припрягти негідника”. Гоголь бачив свою мету у виправленні пороків суспільства, що характеризує його як реаліста. Він був письменником, що зображує дійсність “крізь видний миру сміх і крізь невидимі миру сльози”.
