Особливості авторських прийомів у творчості Щедріна – Салтыков – Щедрін Михайло

Серед величезної спадщини М. Е, Салтыкова – Щедріна казки займають особливе місце. Використання жанрів народної творчості було характерною рисою творчості багатьох російських письменників. До них зверталися й А. С. Пушкін, і М. Ю. Лермонтов, і Н. В. Гоголь, і Н. А. Некрасов. М. Е. Салтиков – Щедрін взяв за основу одного із кращих своїх сатиричних циклів казку, самий, мабуть, улюблений народом жанр

Він писав романи, драми, хроніки, нариси, огляди, розповіді, статті, рецензії, але зброєю М. Е. Салтыкова – Щедріна завжди була сатира. На завершальному етапі своєї творчості, у період з 1883 по 1886 рік, він вирішує підбити підсумок своїм міркуванням про російську дійсність. У ту пору через існуючу строгу цензуру автор не міг до кінця оголити пороки суспільства, показати всю неспроможність російського управлінського апарата. І все – таки за допомогою “Казок для дітей неабиякого віку” Салтиков – Щедрін зміг донести до людей різку критику існуючого порядку. Цензура пропустила казки великого сатирика, не зумівши зрозуміти їхні призначення, обличающую силу, виклик існуючому порядку

Тому, що реальне сплітається в них з фантастичним, комічне сполучається із трагічним, широко використовується гротеск, гіпербола, проявляється дивне мистецтво Езопової мови, казки М. Е. Салтыкова – Щедріна різко індивідуальні й не схожі ні на які інші. Багато дослідників відзначали, що традиції в них ретельно перероблені, а тому, увібравши в себе елементи казки народної й літературної, вони стали оригинальнейшими добутками, у яких втілилося майстерне володіння сатиричними прийомами, характерне для всього творчості письменника

Намагаючись сховати від цензури щирий зміст написаного, письменник був змушений використовувати найрізноманітніші прийоми. Спробуємо розглянути особливості жанру казки письменника на прикладі декількох його добутків. В “Дикому поміщику” автор показує, до чого може опуститися багатого пана, оказавшийся без слуг. У цій казці застосована гіпербола. Гаданий спочатку культурним людина, поміщик, перетворюється в дика тварина, що харчується мухоморами. У казці “Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив” автором використані гіпербола й гротеск. Читач бачить покірливість мужика, його покірність, беззаперечне підпорядкування двом генералам. Мужик навіть сам прив’язує себе, що зайвий раз указує на закабаленность російського народу

“Осталоп, що не їсть, не п’є, нікого не бачить, ні з ким хліба – солі не водить, а всі тільки распостылую своє життя береже” зобразив автор у казці “Премудрий піскар”. Ми бачимо життя обивателя, що боїться всього на світі. “Премудрий піскар” постійно сидить узаперті, лякаючись зайвий раз вийти на вулицю, з ким – небудь заговорити, познайомитися. Він веде життя замкнуту, нудну. Тільки перед смертю замислюється піскар про прожите життя: “Кому він допоміг? Кого пошкодував, що він взагалі зробив у житті гарного? – Жив – тремтів і вмирав – тремтів”. Так і обиватель у якийсь момент усвідомлює, що нікому – те він не потрібний, ніхто його не знає й про нього не згадає. Тут застосована алегорія

Збагачуючи традиційні образи й сюжети усної народної творчості новим революційним змістом, М. Е. Салтиков – Щедрін постійно прагне до вдосконалювання своєї алегоричної манери, намагається зробити добутку максимально доступними читачеві. А тому часто прибігає до тих художнім прийомам, які характерні для народних казок. У нього можна зустріти традиційні казкові зачини, такі, як ” Жив – Був…”, характерні приповідки, наприклад “по щучому веленью, по моєму хотінню”. Характерна й стилістика образів. Хазяї життя в М. Е. Салтыкова – Щедріна представлені в образах хижаків: ведмедів, орлів, вовків. Відношення автора до цих персонажів зрозуміло. Однак у тім, що стосується вибору порівнянь із тваринами, письменник опирається й на традицію росіянці байки

Казка – неправда, так у ній натяк… Сховане соціальне значення образа може бути підкреслено, посилено безпосереднім натяком автора: говорячи про те, як Топтыгин з’їдає чижика, письменник уточнює: “… однаково, як якщо б хто крихітного гимназистика до самогубства довів”. Діючі в казках тварини нерідко виявляються міцно вписані в реальне російське життя. Приміром, зайці в М. Е. Салтыкова – Щедріна вивчають статистичні таблиці, видані міністерством внутрішніх справ

Письменник з гіркотою малює народ, отруєний отрутою рабської психології. У самому тоні оповідання протягає найглибша авторська іронія, що не щадить ні гнобителів, ні їхніх жертв. Згадаємо хоча б мужика, що “самим нахабним образом ухилявся від роботи”, але, коли треба було, сам звив для себе мотузку

В основі суворого, а часом і трагічного сміху Салтыкова – Щедріна лежить не скепсис і безвір’я, а впевненість у тожестве ідеалів гуманізму. М. Е. Салтыкову – Щедріну гірко й боляче за російську людину. Він бачить його безправ’я, але може лише дивуватися віковому терпінню. Він співчуває інтелігенції, але розуміє, що вона далека від щирих шляхів боротьби. Він висміює обивателя, із гнівом говорить про чиновників. Фантастика й реальність у його добутках тісно зв’язані, але в цілому цикл “Казки” дає нам повну й точну картину сучасної письменникові дійсності

“Моя різкість, – писав Салтиков – Щедрін, – має на увазі не особистості, а відому сукупність явищ, у якій і полягає джерело всіх зол, що гнітять людство”. Не простий опис безрадісних явищ уважав своїм завданням автор. Щира його ціль – знайти шлях до серць читачів, змусити їх задуматися про те, що відбувається навколо й, бути може, знайти в книзі відповіді на багато питань, які ставить життя