У чому полягає духовна краса людини?

Я часто замислююся над питанням: «Для чого я прийшла в цей мир, у чому зміст мого існування? Що корисного можу зробити людям? Чим прикрасити рідну землю?» Саме так: прикрасити, а не байдуже пройти нею! Але, щоб бути корисним, створювати добро й красу, треба, на мою думку, мати щиру й гарну душу, бути високоморальною людиною

А це, насамперед, – чисті думки, прагнення, учинки й совість. Це й глибока повага до людей, до рідної землі з її славною історією. Це й уміння гаряче відгукнутися на чужий біль, прагнення допомогти, захистити кого – небудь: чи те пташеняти, або старого, рідну матір або незнайомця. Це й милування красою природи, і бажання самому створювати прекрасне. І над всім цим височіє сувора вимогливість до себе, до власних учинків

Я дуже вдячна своїм батькам, які виховали в мені прагнення жити по совісті, не соромлячись своїх думок і вчинків. І однаково щодня я зіштовхуюся із ситуаціями, коли важко встояти перед якоюсь спокусою. Помнете, що було написано зсередини на кільці пануючи Соломона? «І це пройде». Це вираження мені дуже допомагає – я часто згадую його в мінути спокуси. Він, ця спокуса, пройде, але помилковий учинок буде зроблений. Але як потім бути із власною совістю, з душею?..

Такий я винайшла спосіб боротьби із власними недоліками. І як же важко усвідомлювати своє безсилля перед недоліками в суспільному житті! Іноді хочеться закрити очі, щоб не бачити злиденних, лиходіїв, заткнути вуха, щоб не чути лайки, сховатися, щоб не зіштовхуватися з несправедливістю, не бути надутим власними ідеалами! От, напевно, коли вперше з подивом зіставляєш гармонію духовної краси людини й прояви недоліків суспільства

Звичайно, у своєму віці я не можу втручатися в рішення «дорослих» справ, тому що не досить у них розумію. Але хіба всі так кришталево прекрасно в житті моїх ровесників? Хіба немає в нас, старшокласників початку XXI сторіччя, недоліків, які ми самі можемо виправити? Ні я, ні мої ровесники вже зараз не повинні, просто не маємо права бути байдужими спостерігачами суспільних недоліків (нехай поки що на рівні свого віку).

А як настане час, нам не буде соромно за свою пасивність, бездіяльність. Це буде, я впевнена, час втілення наших найкращих мріянь у життя. Я допускаю, що для багатьох, можливо, це будуть сугубо особисті мрії. Але головне – це те, заради чого ти прийшов у цей мир: удосконалення людства, поліпшення його життя. Власними вчинками тобі потрібно довести, що твоя зірка зайнялася недарма (я вірю в легенду, по якій народження людини знаменується народженням зірки). І нехай це лише гарна легенда, але твоя зірка, як серце Данко, повинна світити людям, випромінюючи добро

…А поки ми ще просто школярі. Зі своїми захопленнями, смаками, зі своїми улюбленими (і не дуже) справами й обов’язками. Я, наприклад, дуже люблю танцювальне мистецтво, уже багато років відвідую танцювальний ансамбль. Коли кружляєш у веселому танці, здається, що увесь світ радується разом з тобою – і тоді хочеться зробити його ще счастливее.

И я вірю, що зможу втілити цю мрію в життя. Для цього я намагаюся добре вчитися, удосконалювати свої знання, щоб у майбутньому стати досвідченим фахівцем, приносити користь суспільству. А якщо здійсниться моя мрія стати журналістом, я буду намагатися своїм правдивим словом збуджувати в людей найкращі почуття, призиваючи їх до гідних учинків