Минуле, сьогодення й майбутнє Элизы Дулиттл – Шоу Бернард
(По п’єсі Б. Шоу “Пигмалион”)
Джордж Бернард Шоу – найбільший англійський драматург кінця XIX – початку XX століття. Йому вдалося вивести англійську драму з ідейного й художнього тупика, характерного для 70 – х років XIX в. Він додав їй соціальну гостроту, проблемний характер і блискучу сатирично – парадоксальну форму
Серед численних п’єс, написаних Б. Шоу між 1905 і 1914 р., виділяється “Пигмалион” (1913). Ця п’єса обійшла всі провідні театри миру й користується незмінним сценічним успіхом. Назва її нагадує про античний міф, відповідно до якого скульптор Пигмалион закохався в створену їм статую Галатеї й пожвавив неї своїми благаннями. У версії, запропонованої Шоу, у ролі новоявленої Галатеї виступає лондонська квіткарка Элиза Дулиттл, а ожививший її Пигмалион – професор фонетики Хиггинс. Гуморист, иронист, парадоксаліст Шоу демонструє свою віру в безмежні можливості людини. Недорікуватій замазурі Элизе з надзвичайною легкістю дається не тільки оволодіння літературною англійською мовою, перед нею відкриваються справжні багатства духовної культури, відбиті в книгах, музиці, і вона жадібно усмоктує їх. Элизу не просто приймають за щиру леді на великосвітському прийомі – розумна, талановита дівчина з народу стає по – справжньому гармонійною особистістю. Щось схоже відбувається й з її батьком, сміттярем Альфредом Дулиттлом – із брудних смітників він з легкістю крокує на кафедру проповідника, тому що дарунок оратора, полеміста даний йому самою природою
Але переклик з античною легендою – тільки одна сторона цієї складної п’єси. У ній у наявності справжній демократизм: Шоу доводить, що бідну робітницю відрізняють від герцогині тільки неправильна вимова й вульгарні манери. Але він не обмежується цим: надалі ми переконуємося, що Элиза Дулиттл набагато вище аристократичного середовища, з якої їй довелося зштовхнутися. Не професор Хиггинс виховує в ній високі принципи чесності, строгості до себе й іншим, працьовитість – все це вона принесла з того миру нетрів і безпросвітного нестатку, у якому виросла. Трагічний відтінок надає блискучій і дотепній п’єсі тема холодного експериментування над живою людиною, настільки характерного для буржуазної науки. Элизе, такий, який вона з’являється у фіналі, однаково немає гідного місця в сучасній буржуазній Англії
Шоу любив відкриті фінали п’єс, що змушують глядачів продовжувати думати, тривожитися про долю героїв і власних доль також.
Про що б не говорив Шоу, як щирий син своєї епохи, він завжди говорив про своєму “сьогодні”, про “сьогодні” своїй Англії