Чорнобильська трагедія – біль України
Пройшло 24 роки, а чорний день Чорнобильської трагедії продовжує хвилювати людей: і тих, кого він зачепив своїм чорним крилом, і тих, хто пізніше народився далеко від покаліченої землі. Цей день не пройшов безвісти, він розплодив по мирі багато трагедій; він буде завжди поєднувати всіх одним спогадом, одним сумом, однією надією
Уже давно отзвенели чорнобильські дзенькоти, а ми усе ще пам’ятаємо тих, хто пішов у вогонь, – вони ввійшли в стогін і душу, болем спопелілу до дна: Рахунок буде 904. Усього поіменно будемо пам’ятати. І буде суд, що поверне віру, И не поверне молоді життя
Хто квітень наш так підступно зрадив, Що стільки горя, що ридає весна? І хто тепер такому лиху допоможе?! Щоб жив Дніпро й щоб жила Десна. Людству відомі прізвища всіх героїв – пожежників, які першими стали до бою з непокірливим реактором. Серед них і прізвище Володимира Правика. Кілька років тому вийшла книга «Я буду писати тобі щодня» – Це 800 листів, які Володя відіслав своїй Надії за 4 роки й 4 місяці їхньої любові. От одне з них: «Живу я добре. Оселили нас у клініці для огляду. Тут усі, хто був тоді там. Так що мені весело, адже вся варта тут при мені. Ходимо, гуляємо, любуємося вечернею Москвою. Одне погано, що любуватися доводиться через вікно. І це буде тривати, напевно, місяців два. На жаль, тут такі закони: поки все не обстежать, не випишуть. Надюшка, живи в батьків у Городище. Я приїду прямо туди. І ще нехай моя дорога теща підшукає мені роботу, щоб я міг перевестися. Надюшка, ти читаєш мій лист і плачеш. Не треба, витри слезки, усе обійшлося добре, ми ще проживемо до ста років, і донечка наша ненаглядна тебе переросте разу в три».
Скільки треба мужності, людяності, любові, щоб так спокійно висловити своє останнє слово прощання. А пізніше вийшов Указ про присудження В. П. Правику за мужність, героїзм і самовідданість, виявлені під час ліквідації аварії на Чорнобильської АЕС, звання Героя Радянського Союзу. Посмертно.
Це лише один приклад загубленого життя. А скільки їх було? Небаченого масштабу трагедія звалилася на плечі нашого народу. Хто ж винний у ній? Конкретно начебто ніхто нічого спеціально не робив. Це не провокація, це недбалість. Прояву безвідповідальності й легковажності накопичувалися й накопичувалися – і в один прекрасний квітневий день – раптом вибух… Усе цвіло – смерть прийшла невидимо. Ніхто не вірив, тому що подібного ще не було. Люди виявили героїзм, ліквідували залишки аварії, але такого масштабу наслідків ніхто не чекав. Перші герої загинули всі, а скільки ще хворих, скільки народилося дитят – калік
Спасибі, держава допомогло, увесь світ допомагав тим, хто випробував радіаційний вплив. І зараз «чорнобильці» мають різні пільги, їздять у санаторіям, лікуються. Але де гарантія, що не повториться ця трагедія? Люди, будьте пильні й обережні, безвідповідальність породжує трагедію
