Мотиви застереження в добутках письменників XX століття – інші твори по сучасній літературі

Література XX століття відрізняється стійкою увагою до моральних проблем, питанням історії й культури, положенні людини в сучасному світі. Величезні соціальні зміни, які відбувалися в XX столітті, примусили багатьох письменників стати на захист людини, його особистості й гуманістичних ідеалів

Жовтнева революція 1917 року в Росії гостро порушила питання взаємин людини й суспільства. Найкращі російські письменники ще в 20 – ті роки усвідомили небезпеку нового політичного пристрою, що вело до нівелювання людської особистості. Антиутопічний характер мають добутку – застереження А. Платонова «Чевенгур», «Котлован», «Ювенільне море». У повісті «Котлован» автор символічно зображує будову нового суспільства. Заради щастя майбутнього сьогодні безглуздо гинуть люди. Герої Платонова одержимі ідеєю майбутнього суспільства, вони риють котлован, щоб звести Будинок щастя, де в майбутньому будуть жити щасливі люди. Заради цієї ідеї вони голодують, страждають від холоду й хвороб, але не залишають роботу. До будівельників котловану прибилася маленька дочка – сирота, їй більше нікуди піти, але «будівельники майбутнього» не можуть дати ради цій дівчинці, її смерть – це попередження всім людям – майбутнього без сьогодення не буває, жодна ідея не коштує життя дитини. У фіналі повести Платонов зображує величезну яму, що заростає бур’яном: це те, що не стало не тільки Будинком щастя, але й котлованом

У романі Е. Замятіна «Ми» зображується майбутнє суспільство, побудоване на ідеях колективізму й тоталітаризму. Герої добутку не тільки не мають особистості, але й втратили імена, відрізняються один від іншого вони тільки номерами. Замятін показує, що тоталітарна держава прагне регламентувати особисте життя, але людина завжди залишається людиною. Герой роману закохується, і це людське почуття стає страшним для цілої Системи, що забезпечує функціонування цього суспільства. Замятін показує, що людина дуже слабшала перед Системою, але повинен і здатний їй протистояти. Страх героя перед порушенням норм і правил його суспільства, перед Системою приводять до трагічного фіналу, хоча герой уже цього не усвідомить (операція на мозку позбавила його уяви, фантазії, а разом з ними він позбувся здатності любити).

У другій половині XX століття письменники звертаються до проблеми наслідків науково – технічного прогресу. Екологічні проблеми, моральн і національні стають темами дослідження багатьох письменників. Це й казахський письменник Чингиз Айтматов («Плаха»), і колумбійський письменник Рафаель Гарсиа Маркес («Сто років самітності», «Осінь патріарха»), і японський Кобо Абе (« Урна – Людин – Скринька»). Ці добутки засуджують зло, жорстокість, зраду рідному народу, його звичаям, прагнення підкорити національні особливості безликим штампам «людини взагалі». Письменники використовують міфи своїх народів, щоб показати споконвічне прагнення людини, розкрити самобутність національної свідомості, якому технічний прогрес, «комп’ютерний раціоналізм» завдають страшних збитків. Головна проблема багатьох із цих добутків – як з’єднати особист, національне й загальнолюдське, як не втратити своєрідність