Вірш Н. А. Заболоцкого «Метаморфози» – Заболоцкий Н. А

Хто ми? Яке наше призначення? У чому полягає зміст людського життя? Що буде там … за останньою рисою?

Це вічні питання, на які намагалися знайти відповіді філософи, письменники, поети. Над цим міркував Микола Олексійович Заболоцкий, один з моїх улюблених поетів століття двадцятого. На його частку випало чимало випробувань: «сфабриковане обвинувачення», арешт, посилання. Мучення, яким він піддавався не піддаються опису. Захоплює міцність духу поета: він пройшов через катування, потьмарення розуму, але нікого не «обмовив» і до кінця наслідку затверджував, що невинн.о

Мені цікава філософська лірика поета, тому що вона допомагає знайти відповіді на хвилюючі мене питання про життя й смерть, про зміст буття, про добро й зло, про вічне існування

Проблемі «індивідуального безсмертя» присвячений вірш Н. А. Заболоцкого «Метаморфози», написане в 1937 році й спочатку, що носило назву, «Безсмертя».

Починається воно з риторичних вигуків, які задають особливий емоційний тон:

Як мир міняється! І як я сам міняюся!

Наступні далі міркування ліричного героя схожі на «клубок якоїсь складної, що розмотується, пряжі». Поет показує нам «розвиток індивідуального людського духу». Можна відзначити основні етапи. Перший – це розуміння, усвідомлення своєї сутності, свого я:

Лише ім’ям одним я називаюся

Насправді те, що йменують мною, –

Не я один. Нас багато. Я – живий…

Другий етап полягає в єднанні духу ліричного героя з миром, з живою природою. Йому близький і зрозумілий

…Мир

У всій його живій архітектурі –

Орган співаючий, море труб, клавір,

Не вмираючий ні в радості, ні вбуре.

Третій, мабуть, найважливіший, що розкриває думки про особисте безсмертя:

А те, що було мною, то бути може,

Знову росте й мир рослин множить…

Міркування зненацька перериваються. Незакінченість їх підкреслюється знову ж риторичним вигуком: «ПРО, суеверья наші!»

Темп вірша, написаного шестистопним ямбом, змінюється у відповідності зі змістом кожної строфи. Першу строфу, що складається із чотирнадцяти рядків, відрізняє швидкий темп. У ній багато дієслів, що вказують на дію, причасть (лежачого, колеблемого, що летить, незримий), «обладающих енергією дієслова», що надають особливу виразність; також велика кількість простих пропозицій. У другій і третій строфі відзначається більше плавне звучання, цьому сприяє звукопись (переважають голосні звуки й, е, о). Ми чуємо елегійну інтонацію, що створюється завдяки використанню особистих займенників (я, він), що надає відтінок щирості, задушевності

Особливу роль у вірші грають застарілі слова (іменують, порох, повинне), слова високої (книжкової) лексики (незримий, прозрів, объемлет) гармонійно з’єднуються з такими словами, як архітектура, гербарій, мир рослин, що підкреслює тісний зв’язок минулого снастоящим.

Читаю рядка: «Усе чистіше й повній// Объемлет дух скопленье дивовижних тварин. Жива природа…» – і згадую А. С. Пушкіна. Мені здається, що філософський погляд на мир Н. А. Заболоцкого в цьому вірші найбільш близький пушкінському

Зв’язок часів…Вона буде існувати завжди. Також, як і питання про зміст нашого буття, про вічність існування. І тому саме Н. А. Заболоцкий, А. С. Пушкін і їхні утвори будуть тим, «що повинне називати безсмертям».