Образ Понтія Пілата й проблема совісті – Булгаков Михайло

«Майстер і Маргарита» – це унікальний, нетрадиційний добуток М. А. Булгакова, тому що в нього входять два романи (роман Майстра про Понтія Пілаті й роман про долю Майстра). Зміст цих двох романів зіставляється й протиставляється, але сприймається як єдиний добуток, пов’язане з долею всього людства. «Роман про Пілата», що складається з 4 – х глав, – це розповідь про один день римського прокуратора Іудеї і його зустрічі із проповідником добра й справедливості Иешуа Га – Ноцри. Роман побудований так, що майже всі його герої коштують перед вибором: добро або зло, честь або безчестя, віра або безвір’я, малодушність, боягузтво або самопожертва в ім’я справедливості. Перед таким вибором устав і прокуратор Іудеї Понтій Пілат

Понтій Пілат – розумний і могутній правитель, у руках якого життя й смерть кожного з жителів Іудеї. Типову рису його характеру автор підкреслює деталлю портретної характеристики – «білий плащ із кривавою підбивкою». І читач розуміє, що прокуратор скореної Іудеї – частина деспотичної державної машини, незаплямованої зовні й обагреною кров’ю зсередини. Зіткнення із бродячим філософом, Иешуа Га – Ноцри, якого приводять на суд до Пілата, обвинувачуваного в підбурюванні до руйнування ершалаимского храму, робить переворот у душі игемона. Між ними відбувається духовний двобій. Обіг Иешуа до Понтія Пілатові, «лютому чудовиську» (як він сам себе називала), «добра людина» спочатку розлютило його, а потім, після екзекуції, викликало в ньому складні думки й почуття. Пілат – яскрава й сильна особистість, але в його душі панувала жорстокість, він усіх нехтував і розумів, наскільки його положення принизливо й огидно його душі. Але до тих, кого судив, він був байдужний: «Він дивився мутними очами на арештованого і якийсь час мовчав, болісно згадуючи, навіщо на ранковому пригріві коштує перед ним арештант зі спотвореним побоями особою і які ще нікому не потрібні питання йому доведеться задавати». Його мучили постійні головні болі й не давали спокою недобрі думки. Тому йому хотілося до допиту арештованого віднести формально, але тому що він сформувався в умовах підпорядкування армійській дисципліні й державним законам, то змушував себе зусиллям волі допитувати бродячого філософа. Також він добре знав, що за малодушність у тоталітарній державі його не простять. У ході допиту прокуратор зрозумів щирість переконання Иешуа в тім, що «злих людей немає на світі» і що його віра в добрий початок людини безмежна. Будь – який аморальний учинок, навіть зрадництво бродячий філософ готовий скасувати як тимчасову оману й виправдати. Навіть кентуриона Марка він характеризує як доброго, хоча й нещасної людини. По переконанню Иешуа, головне достоїнство в людині – духовна сторона життя, людина безкорисливо робить добро заради самої ідеї добра. Всі люди, по думці бродячого філософа, вільні й рівні. Навіть заради порятунку свого життя він не відрікається від своїх переконань і говорить тільки правду

Будучи носієм античної культури з її ідеалами гармонійно розвитий особистості, прокуратор відчув не тільки інтерес, але й повага до Га – Ноцри, розумному, вільному й щасливій людині, що здатний співчувати й допомагати навіть тому, хто відправляє його на страту. Справедливі мови арештованого знайшли відгук у хворій душі игемона, що устали від лицемірства. Зрозумівши, що Иешуа невинно, прокуратор навіть намагався його врятувати, але страх перед кесарем змусив Понтія Пілата винести пророкові смертний вирок. Через кар’єру Пілат злякався повстати проти несправедливості, звільнивши невинної людини. З тих пор совість правителя не знала спокою: він прирік себе на вічні щиросердечні борошна. Намагаючись заглушити голос совісті, прокуратор наказав убити Іуду, що зрадив Га – Ноцри. Але й цей учинок не приніс Понтію Пілатові спокою. Йому приснився сон, начебто він не послав на страту бродячого філософа й цілителя. Слабість і боягузтво Пілата обертаються для нього двохтисячорічним борошном каяття. Але наприкінці роману до Понтія Пілатові приходить прощення, дане йому Майстром. Його простив і Иешуа. Так автор підвів читача до думки про те, що справжня могутність тільки в доброті й участі, а не в силі влади

Отже, через образ Понтія Пілата Булгаков затверджує, що всім ходом людської історії керує добро, істина й воля, а не зло й влада, які перебувають у вічній боротьбі