Автор і його герої в романі “Євгеній Онєгін” – Пушкін Олександр

У кожного письменника є такий добуток, що вважається вищим досягненням, апогеєм його творчості, де його талант розкривається повною мірою, і при згадуванні ім’я письменника виникає асоціація саме із цим добутком, наприклад: Л. Н. Толстой – “Війна й мир”, М. Ю. Лермонтов – “Герой нашого часу”, А. С. Грибоєдов – “Горі від розуму” і т. д. Для А. С. Пушкіна таким добутком безсумнівно є “Євгеній Онєгін”. На думку В. Г. Бєлінського, цей роман – “саме улюблене дитя його [Пушкіна] фантазії”, “оцінити такий добуток – значить оцінить самого поета в повному обсязі його творчості”. Дійсно, утвір Пушкіна – велике по своїй значущості, реальності, адже в “Євгеній Онєгін” можна побачити історично достовірну картину сучасного поетові суспільства, характер покоління періоду після війни 1812 р., до якого належав і сам поет. Його задумом було зображення розмаїтості суспільства того часу, і йому це вдалося: у романі ми зустрічаємо як провінційних поміщиків (у селі, “де нудьгував Євгеній”), так і “вершки” світського суспільства (у першому розділі й на вечорі в останній главі).

Заслуга Пушкіна не тільки в тім, що він створив, до деякої міри, історичний добуток. Як відзначає Бєлінський, поет був у числі тих деяких (а точніше, на думку критика, їх було всього двоє – Пушкін і Грибоєдов), хто перейшов до зображення російського життя, до них були лише елементи її – у Крилова, Карамзина, Фонвізіна. Абсолютно новим було й те, що в Пушкіна ми бачимо особливий, ніколи раніше що не зустрічався тип роману: якщо для читача попереднього покоління була прийнятна така система, як накладення авторських міркувань на сюжет, що є основою добутку, то в “Євгенію Онєгіні”, навпаки, головними виступають міркування, у які вплітається сюжет. По суті, автор присутній у романі у двох якостях: він і оповідач, і герой. Мир, зображений у добутку, вигаданий, персонажі теж, але Автор з ними “знаком” і, таким чином, стає одним з головних (якщо не головним) героїв. Він не приймає особистої участі в подіях, що відбуваються в добутку, але постійно нагадує про себе, звертаючись до читача і як би ведучи з ним діалог. Він “уривається” в оповідання, порушує перебіг подій своїми репліками, або, як їх ще називають, авторськими відступами. Іноді він дійсно “відступає” від сюжету, ідучи у свої власні спогади, філософські міркування. По них і складається подання про образ Автора. Це що багато побачив у житті, навчений досвідом людин; він ділиться своїми спостереженнями, оцінками вищого світла, людей, до нього приналежних, особливо, жінок – “красунь недоступних”; він торкається глобальних питань:

Хто жив і мислив, той не може

У душі не нехтувати людей…

…Ми все дивимося в Наполеоны…

Численні відступи на тему любові (“Ах, ніжки, ніжки! де ви нині?”), що говорить про те, що й неї випробував Автор. Як поет він міркує про мистецтво, поезію, її призначенні й навіть полемізує зі своїми сучасниками. Автор з’являється перед нами як людина з переконаннями, що сформувалися, тому він дозволяє собі іронізувати над думками далеких йому людей, гудячи їхню вульгарність і лицемірство; він відверто висміює “повітової панянки альбом”, лжедрузей, готових зрадити в будь – яку мінуту, і т.д. Автор упевнений у своїх життєвих цінностях і на підставі їх оцінює інших героїв

Існує безліч думок по питанню про те, в образ кого з героїв “перевтілився” Пушкіна. Одні вважають, що це Тетяна, по більшість затверджують: Пушкіна говорить словами Автора. І ті, і інші помиляються: безсумнівно, Тетяна – милий, улюблений образ Пушкіна, а роман побудований за принципом оповідання (у цілому, оповідання ведеться від першої особи), оповідачем виступає Автор і, у принципі, можна прийняти за єдине ціле Пушкіна й Автора. Але Автор – це створений поетом образ. Пушкіна ніколи особисто не зустрічався зі своїми героями, на відміну від Автора, що навіть порівнює себе з ними, розповідає історії зі своєї “біографії”, зв’язані зі знайомством з ними. Наприклад, він знаходить деяку подібність між собою й Онєгіним:

…З ним подружився я в той час

…Страстей гру ми знали обоє:

Томіла життя обох нас;

В обоє серць жар згас…

Проте, він заперечує повний збіг їхніх характерів:

Завжди я радий помітити різницю

Між Онєгіним і мною…

Автор у романі виступає як головний суддя. Його прямі зіставлення себе з героями або окремі фрази й слова, що побічно виражають його відношення до тої або іншої події, наприклад, про те, як “мило надійшов” Онєгін з Тетяною, – це його оцінка характерів героїв. Без її читач навряд чи б зміг глибоко зрозуміти їх. Висловлюючи свою думку, вона допомагає розібратися в героях. Якщо, знаходячи себе трохи подібним з Онєгіним, він все – таки підкреслює їх “різниця” і навіть спеціально відкидає найменші підозри, то за Тетяну він ревно заступається, вона – його “милий ідеал”.

Сказати, що Автор є тільки суддею – значить упустити найбільш важливу його функцію – “знайомство”, опис героїв роману. Адже саме з його вуст читач довідається про життя, характер, переконання, поводженні, учинках того або іншого героя. Автор неупереджено розповідає про виховання й утворення Онєгіна, яких вистачало лише на те, щоб

Без принужденья в розмові

Торкнутися до всього злегка,

З ученим видом знавця

Зберігати молчанье у важливій суперечці

И збуджувати посмішку дам

Вогнем нежданих епіграм

Зі слів Автора можна довідатися про Євгенія багато чого: приставлений до нього в дитинстві Monsieur l’Abbe “учив його всьому жартуючи, не докучав мораллю строгої”; Онєгін був знаком із працями Адама Смита, міркував про розвиток держави; він їздив у театри для того лише, щоб, розсіяно позіхнувши, сказати що – небудь голосна, приваблююча увага; успешнее й охотнее всього він навчався “науці страсті ніжної”, досягши в цій області значних успіхів. Після такої характеристики читач цілком чітко уявляє собі головного героя

Найдокладнішим образом, щоб пояснити характер Тетяни, Автор присвячує читачів в обставини, умови її життя, указує на жагуче захоплення романами, що вкрай важливо для розуміння причини її любові Конегину.

Особливо широко в романі використаний прийом характеристики героїв словами персонажа цього роману – Автора. Але присутні й специфічні прийоми. Наприклад, розкриття особистості Ленского, крім, звичайно, оповідання про нього Автора, сприяє наведений вірш, нібито їм написане. Читаючи його, можна зрозуміти, що Ленский – непоправний романтик, що мислить вступника, як романтичний герой

Особлива характеристика вводиться й для Тетяни. Автор зіставляє її зовнішність із природою:

Тетяна…

З її холодною красою

Любила російську зиму…

Ще однією важливою деталлю образа Онєгіна є наявність у нього неймовірної кількості інструментів для догляду за нігтями. Звідси читач робить висновок про таку його рису, як бажання завжди ідеально виглядати

Отже, можна сказати, що кожна поява в романі Автора, його репліки викликані прагненням охарактеризувати той або інший учинок або рису характеру героя; часом міркування переходять у спогади й висловлення на інші теми. Виникає питання: навіщо знадобилося Пушкіну вводити в роман образ Автора? Образ залучає своєю цілісністю, закінченістю, правильністю, він підкреслює неідеальність всіх інших героїв – у ньому поет втілив свій ідеал людини й поета