Аналіз вірша Лермонтова «Коли хвилюється жовтіюча нива…» – Лермонтов М. Ю

Природа середньої смуги Росії хвилює поетів і письменників протягом багатьох століть. Вірш М. Ю. Лермонтова «Коли хвилюється жовтіюча нива…» ставиться до самобутніх поетичних добутків, присвяченим природним красам рідного краю

У перших трьох чотиривіршах вірша описується той момент, при якому відбувається очищення душі ліричного героя. Тривоги, хвилювання йдуть, «коли хвилюється жовтіюча нива й свіжий ліс шумить при звуці вітерцю», «коли… конвалія сріблистий привітно качає головою», «коли студений ключ грає по яру».

Ліричний герой внутрішньо спокійний, коли перебуває на лоні природи, насолоджується її красою й почуває себе частиною всесвіту. Тільки така причетність із природним миром дозволяє «щастя… осягнути на землі», а в небесах побачити Бога

Ліричний вірш багато художньо – виразними засобами, що зображують сутність теперішньої краси. Поетичні епітети створюють атмосферу тихої таємничості: «під тінню сладостной», «рум’яним вечором», «у якийсь неясний сон», «таємничу сагу».

Художні уособлення дозволяють зробити описувану картину живої: «хвилюється жовтіюча нива», «свіжий ліс шумить при звуці вітерцю», «ховається в саду малинова слива», «конвалія сріблистий привітно качає головою», «студений ключ… белькоче мені таємничу сагу про мирний край, звідки мчиться він». Природа як би грає з ліричним героєм, відкриваючи йому свої невідомі грані. Лермонтовское вірш наповнений відчуттям спокою, безтурботного щастя, що розлитий у природі. І тільки, усвідомивши це, ліричний герой говорить:

Тоді упокорюється душі моєї тривога,

Тоді розходяться зморшки на чолі, –

И щастя я можу осягнути на землі,

И в небесах я бачу Бога…

Цей вірш – внутрішній монолог ліричного героя. По своєму настрої воно оптимістично й дозволяє побачити нам вищу істину

(2 варіант)

Уважається, що цей вірш був написаний у лютому 1837 року, коли М. Ю. Лермонтов перебував під арештом у будинку Головного штабу. У вірша немає назви, але перший рядок змушує нас зацікавитися тим, що ж «тоді» відбувається. Вірш складається з одного речення. Перша, друга й третя строфи – підрядні часу, причини й умови («коли»), що розкривають значення головного речення, останньої строфи («тоді»).

Тоді упокорюється душі моєї тривога,

Тоді розходяться зморшки на чолі, –

И щастя я можу осягнути на землі,

И в небесах я бачу Бога…

Поет заспокоюється, молодіє, забуває про свої негоди, радується, знаходить щастя на землі й вірить в існування Бога, тобто знаходить внутрішню гармонію, тільки за певних умов. Що ж може допомогти людині знайти гармонію? М. Ю. Лермонтов уважає, що такою владою над свідомістю й душею людини володіє природа

Осінні поля («желтеющяя нива»), весняні ліси («свіжий ліс»), плоди, що дозрівають у садах («малинова слива»), являють собою черзі пір року, що постійно переміняється, що вічно обновляється природу. Радують поета, ведуть із ним своя таємнича розмова в будь – яку годину дня й ночі («рум’яним вечором иль ранку в годину златой») рослини, вітри, води. Колосся й ліс, підкоряючись вітерцю, шумлять, ведуть ґрунтовну розмову дорослих людей, може бути, про нову політику природи при зміні пір року. Малинова слива заграє з поетом, ховається, кличе його в «сладостную тінь» садів, рятуючи від спеки. Сріблиста конвалія – старий приятель, і навіть не треба слів, досить кивка, щоб показати, що тебе довідалися, тобі раді, тебе чекали. Студений ключ грає, заколисує, белькоче. Він самий говіркий з усіх, незважаючи на свою «холодність». Ключ багато бачив, багато знає, йому їсти чим поділитися: він розповідає про країни, які зустрічалися на шляху, про свою батьківщину («Белькоче він таємничу сагу // Про мирний край, звідки мчиться він…»). Ключ теж поет, він здатний занурити в сладостный сон фантазії, таємниці, правди й вимислу

Тільки природа здатна дати поетові відчуття гармонійності миру, примирити його сним.