Вірш Пушкіна «Батьки пустельники й дружини непорочні…» – Пушкін А. З

Вірш «Батьки пустельники й дружини непорочні…» написано в 1836 році. У його основу покладена молитва преподобного Єфрема Сирина – одного із самих шанованих древніх святих Православної Церкви. Духовна спадщина його велико. Але, мабуть, найвідоміший його утвір – коротка молитва, що протягом усього Великого поста читають у храмі й будинку

Вірш Пушкіна умовно ділиться на дві частини. Властиво перекладання молитви становить його другу частину, а перша частина, вступ, підготовляє читача до сприйняття «молитовного вірша», як назвав його сам поет

Звернемося до тому віршованого «передмові», яким випереджається перекладання молитви. Оскільки, мова йде про молитву преподобного Єфрема, що жило в IV столітті, природно припустити, що під «батьками пустельниками» поет має на увазі ченців – пустельників епохи світанку чернецтва (IV – V вв.). У першому варіанті в Пушкіна замість «батьки пустельники» стояло «святі мудреці». Ті, про кого говорить поет, не просто мудреці, а пустельники, якимось і був преподобний Єфрем, і не просто святі, а святі батьки. Словосполучення «дружини непорочні» також заслуговує на увагу. Слово «непорочні» у богослужбових текстах ставиться насамперед до Богоматері, непорочній преподобній Діві. По Біблії людин повинен бути непорочний серцем

У другому рядку Пушкін указує на роль серця в духовному молитовному житті. Серце, по вираженню поета, «возлетает» в «області заочны», тобто в область невидимого для очей. По християнському навчанню Царство Небесне залишається незримим для тілесних очей:

Чиста молитва, що підносить людини до Бога, вимагає великої праці. Тому перша мета молитви – зміцнювати серце в боротьбі проти «далеких», тобто земних спокус. Перемога в цій боротьбі дає здатність «возлетать» серцем у мир гірський, в «області заочны», і тоді молитва як зброя боротьби проти гріха перетворює в молитву Богопознания.

Далі поет говорить про «безліч» молитов, складених святими батьками. «Склали безліч божественних молитов».

Молитву преподобного Єфрема в церкві читає священик: «Як та, котру священик повторює», а що моляться повторюють її разом з ним про себе, і протягом усього Великого поста вона не тільки читається в храмі, але й включається в домашнє молитовне правило. Пушкіна називає Великий пост «сумним».

Потім поет робить перехід від розчулення молитвою преподобного Єфрема, вимовної священиком від «суму по Богу», до власної молитви: «Всіх частіше мені вона приходить на вуста».

Про результат молитви говориться в наступному рядку: «И занепалого кріпить неведомою силою». Молитва підсилює в людині почуття своєї гріховності, але вона ж і зміцнює, дозволяючи усвідомити молящемуся глибини свого падіння. Вона ж і зводить до Богопознанию, впливаючи «неведомою силою». Порівнюючи вірш Пушкіна й молитву Сирина, ми бачимо, що перекладання самої молитви й віршоване «передмова» до неї свідчать про те, що поет, добре знаючи святоотеческую літературу, і насамперед православне вчення про молитву й пост, знає також і богослужбові тексти Великого поста