Короткий зміст Широка масниця Аверченко А. Т

До Кулакову повинен прийти “потрібний” гість, зважати на витрати не доводиться. І от він коштує перед хазяїном гастрономічного магазина: “Шість із полтиною? З розуму зійти можна! Ми, Михайло Поликарпыч, зробимо тоді от що… Ви мені дайте коробці зернистої у фунт, а завтра по вазі назад приймете… Що з’їмо – за те заплачу. У нас – те її не їдять, а от гість потрібний на млинцях буде, так для гостя, а?” Хазяїн, проклинаючи про себе жадібного покупця, погоджується.

Кулаків підвів гостя до стола й сказав, потираючи руки:

– Горілочки перед блинками, а? От цю чарочку, побільше. Гість досвідченим поглядом обвів стіл.

– Немає – З, я вуж коньячку попрошу! От цю чарочку, побільше. Хазяїн зітхнув і прошептав:

– Як хочете. На те ви гість.

И налив чарку, намагаючись не долити на полпальца.

– Повненьку, повненьку! – весело закричав гість…

– Ну – З, ваше здоров’я! А я простій вип’ю. Прошу закусити: от грибки, оселедець, кільки…

– Ті – Ті – Ті! – захоплено закричав гість. – Що бачу я! Зерниста ікра, і, здається, дуже недурна! А ви, лиходій, мовчите!

– Так – З, ікра… – побілілими губами прошептав Кулаків. – Звичайно, можна й ікри… Будь ласка, от ложечку.

– Чого – З? Чайну? Піднімай вище. Зерниста ікра гарна саме тоді, коли неї їдять столовою ложкою. Ах, добре! Попрошу ще чарочку коньяку. Так чого ви такий похмурий? Трапилося що – небудь? – перфоратор макита

Хазяїн присунув гостеві тарілку з оселедцем і стражденно відповів:

– Життя не веселить! Загальний занепад справ… Дорожнеча предметів першої необхідності, не говорячи вуж про предмети розкоші… Так, так, до речі кажучи, знаєте, почім тепер ця зерниста ікра? Шість із полтиною!

Гість замружився.

– Що ви говорите? А от ми її за це! На шість гривень… на хліб… так у рот… Гамір! От вона й покарана.

Хазяїн стис під столом кулаки й, намагаючись посміхнутися, життєрадісно викликнув:

– Посилено рекомендую вам оселедець! У роті тане.

– Тане? Скажіть. Танути – Те вона, підла, тане, а потім підведе – печією наділить. Ікра ж, помітьте, почтеннейший, не видасть.

Бла – Агородней – Шая дама!

– А що ви скажете щодо цих крихіток? Німці вважають кільку кращою закускою!

– Так те німці, – резонно помітив гість. – А ми, батенька, росіяни. Широка натура!.. А коньяк гарний! З ікрою.

Хазяїн заглянув у банку, погасив у груди беззвучний стогін і присунув гостеві шинку.

– Ви чомусь не їсте шинки… Невже ви соромитеся?

– Що ви! Я почуваю себе як будинку!

“Покладемо, удома ти б зернисту ікру столовою ложкою не лопав”, – хотів сказати вголос Кулаків, але подумав це про себе, а вголос сказав:

– От і млинці несуть. З маслом і сметаною.

– И с ікрою, додайте, – повчально вимовив гість. – Ікра – це Марфа й Онега всього млинцевого, як проказував один псаломщик. Розумієте? Це він замість Альфи й Омеги говорив… Марфа й Онега! Яке? Хе – Хе! – перфоратор makita hr2450

Потім гість тупо подивився на стіл і здивовано викликнув:

– Чорт візьми! Ікра як живаючи! Я її присуваю сюди, а вона відсувається туди… Зовсім непомітно!

– Невже? – зачудувався сумний хазяїн і додав: – А от ми її знову присунемо.

И присунув грибки.

– Так це грибки, – добродушно сказав гість.

– А ви… чого ж хотіли?

– Икрры. Там ще є небагато до млинців.

– Господи! – проскрежетал Кулаків, злобливо дивлячись на гостя.

– Що таке?

– Їжте, будь ласка, їжте!

– Я и їм.

Зуби хазяїна стукали, як у лихоманці.

– Їжте, їжте! Ви мало ікри їли, ще їжте… Їжте побільше.

– Дякую вам. Я її ще з коньячком. Славний коньячишка.

– Славний коньячишка! Ви й коньячишку ще пийте… Може бути, 1ам шампанського відкрити, ананасів, а? Їжте!

– Справа! Тільки ви, дружище, не забігайте вперед… Залишимо місце й для шампанського й для ананасів… Поки я – цю брюнеточку. Здається, небагато ще залишилося?

– Куш… їжте! – блискаючи божевільними очами, взвизгнул хазяїн. – Може, столова ложка мала? Чи не дати розпізнавальну? Чого ж ви соромитеся – їжте! Шампанського? І шампанського дам! Може, вам подобається моя нова шуба? Беріть шубу! Жилетка вам подобається? Зніму жилетку! Забирайте стільці, комод, дзеркало… Гроші потрібні? Вистачайте гаманець, їжте мене самого… Не соромтеся, будьте як будинку! Ха – ха – Ха!! И, істерично регочучи й плачучи, Кулаків гримнувся на диван. Витріщивши в жаху й недоуменье ока, дивився на нього гість, і рука з останньою ложкою ікри недвижно застигла ввоздухе.