Романтична поезія Жуковського – Жуковський Василь

Нам з дитинства відомий В. А. Жуковський – автор знаменитих балад «Лісовий цар», «Рукавичка», «Кубок», «Світлана» і багатьох інших. Пізніше ми довідалися про те, що майже всі вони були переведені, найчастіше з німецької мови, але від цього утвору поета не втратили своїй оригінальності й самобутності. Гоголь вірно помітив, що на перекладах Жуковського так віддрукувалася душа поета, її «внутрішнє прагнення, так запалило й одушевило їх своєю жвавістю, що самі німці, вивчившись по – російському, зізнаються, що перед ним оригінали здаються копіями, а переклади його здаються щирими оригіналами».

Дійсно, душу поета сприйняла в західноєвропейській Літературі саме те, що їй було ближче всього – і це був романтизм. Недарма Жуковського стали називати «літературним Коломбом Русі». Його поезія з’явилася справжнім відкриттям для російських читачів і за своєю формою, і – головне – по тимі новим ідеям, темам, мотивам, образам, які в цілому стали вираженням нового відношення до життя – романтичного. Якої ж риси визначають поезію Жуковського саме як романтичну?

Насамперед, це спроба відкрити таємницю миру – у житті природи й у житті людей:

Безмовне море, блакитне море,

Відкрий мені глибоку таємницю твою, –

Вопрошает поет. Але ця таємниця схована за «таємничим покривалом» від простого, неуважного погляду, вона може відкрити тільки для людини, наділеного особливими здатностями. Ця людина і є романтик – художник, поет, музикант, – за допомогою своєї творчості перекидаючий міст із життя звичайної, земний до тої, що сховано, перебуває у світі іншому – піднесеному й прекрасному

«Мир інший» відділений від земного – він десь на небі, де живе божество й здійснюються мрії:

Ах! Не з нами живе

Геній чистої краси;

Лише часом він відвідує

Нас із небесної висоти

Звуки того миру так прекрасні, що в земній мові важко підібрати слова, щоб їх виразити. От чому романтикам треба було створити якась особлива мова – мова символів, слів – знаків, за яких ховається таємниця миру іншого

Така мова для російської поезії й створює Жуковський. Саме з його віршами у свідомість російських поетів і читачів міцно входять образи «Генія чистої краси», «таємничого відвідувача», «метелика», що связуют небесний і земний мири й багато хто інші. Без Жуковського неможливо було б всім наступним поколінням російських романтиків знову й знову вживати спроби виразити в слові «невимовне»: недарма так називається одне з його самих значних – програмних – віршів

Ця нова поетична мова виявляється те саме що музика – адже романтики вважали, що саме через музику ближче всього можна підійти до таємниці миру, буквально почути її й відчути. Такого мелодизма вірша до Жуковського російська поезія ще не знала. Вслухаємося в мелодію, що заворожує й захоплює читача за собою:

Уж вечір… хмар змеркнули краю,

Останній промінь зорі на вежах умирає;

Остання в ріці блискучий струмінь

З погаслим небом вгасає

И все – таки «зачароване Там» залишається недосяжним на землі, «невимовним» для земної поезії. Звідси почуття туги, втрати, розчарування, настільки характерні для елегійного героя поезії Жуковського:

Сиджу задумавшись; у душі моєї мрії;

До минулих часів лечу воспоминаньем…

Про днів моїх весна, як швидко зникла ти,

Із твоїм блаженством і страданьем!

Де ви, мої друзі, ви, супутники мої?

Ужели ніколи не зріти соединенья?

Цей елегійний герой теж новий і незвичайний: він як би усунутий від реального життя. Поглиблений у свої переживання, він тужить за піднесеним ідеалом:

Безмовне море, блакитне море,

Коштую зачарований над безоднею твоєї

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Що рухає твоє неосяжне лоно?

Чим дихають твої напружені груди?

Иль тягне тебе із земныя неволі

Далеке, світле небо до себе?..

Знаючи про протиріччя й недосконалість навколишнього світу, він не нарікає, оскільки душу поета прагне бачити не стільки мир реальний, у якому «безодня сліз і страждань», скільки ідеал – але він перебуває за межами земного буття

Звідси виникає й настільки характерне для романтизму відчуття протиріччя між ідеалом і дійсністю, того, що «Там не буде вічно тут». Адже відзвуки миру іншого, небесного («Того») лише на мить попадають сюди – у мир земний – і «тут» їх може вловити й запам’ятати у своїх добутках поет

От чому знайти піднесений ідеал, «межа очарованья» можна лише в мріях, у спогадах, у поетичному натхненні й, звичайно ж, у спогляданні природи як земного втілення божественного ідеалу. Жуковський називає цей втілення – «присутністю Творця в созданье».

Жуковському належить і відкриття в російської поезії особливого роду пейзажу – ліричного. Особливість його полягає в тому, що зображення природи у вірші не стільки малює реальну картину, скільки відбиває щиросердечний стан, настрій ліричного героя

Уперше такий пейзаж з’являється у вірші Жуковського «Сільський цвинтар» 1802 року, що є вільним перекладом вірша англійського поета Т. Гріючи. Воно стало визначальної для розвитку не тільки поезії Жуковського, але й всій наступній росіянці літератури. Недарма Вл. Соловйов назвав цю елегію «батьківщиною російської поезії».

Основний мотив вірша «Сільський цвинтар», присвяченого міркуванням про сенс життя людини, – це смуток і сум, пов’язані з усвідомленням суєтності людського існування на землі. мотиви, Що З’являються тут, приреченості людини на смерть і втрати найдорожчого в житті передаються через сприйняття ліричним героєм цвинтарного пейзажу

Потім ліричний пейзаж стане невід’ємною частиною поезії Жуковського. Він втілиться в елегіях «Вечір», «Море», «Эолова арфа», «Слов’янка» і багатьох інших

Така поезія елегійного, споглядального романтизму Жуковського. Вона втілює в собі особливу романтичну філософію, що пов’язана із твердженням ідеї двоемирия реальності, що складається в протиставленні, і мрії, ідеалу; повсякденного й чудесного, таємничого

Значення Жуковського для російської літератури воістину неоціненно. Эго романтична лірика, як і балади, збагатили російську поезію новими образами й почуттями, внесли нову філософію, визначили поява нових жанрів і стилів. Він збагатив російську поезію глибоким аналізом складних і суперечливих щиросердечних рухів, описом внутрішнього миру людини

Вірші Жуковського, за словами Бєлінського, «ішли від серця до серця». Безперечно, що «без Жуковського ми не мали б Пушкіна». Він був для молодого поета наставником і іншому

Творчість Жуковського вплинулася й на поезію Е. А. Баратинського, М. Ю. Лермонтова, Ф. И. Тютчева, А. А. Блоку й інших поетів «срібного століття», а в цілому визначило одну з основних ліній російської поезії – романтичне світовідчування, що знайшло художнє втілення у творчості багатьох російських письменників XIX і XX вв.