Подання про щастя героїв і автора поеми «Кому на Русі жити добре» – Некрасов Микола

Поема «Кому на Русі жити добре» – центральний добуток творчості Н. А. Некрасова. Це монументальний лірико – епічний утвір, що охоплює цілий історичний період життя російського народу

Однієї із центральних проблем поеми є проблема розуміння щастя: герої всюди шукають щасливої людини, намагаючись зрозуміти, «кому живеться весело, привільно на Русі». Це питання є в Некрасова складним, багатогранним, розглядається з різних точок зору – соціальної, політичної, моральної, філософської, релігійної

У пролозі до поеми мандрівні мужики вишиковують цілий ряд щасливих, на їхню думку, людей: чиновник, купець, поміщик, священик, цар… Автор же ставиться з іронією до самої суті цієї суперечки: «Мужик що бик: втемяшится в голову яка примха – колом її оттудова не виб’єш…». Не згодний він з мужиками й у правильності вибудуваної ними системи благополуччя, думаючи, що щастя цих людей є обмеженим, зводиться до матеріальної забезпеченості

Формулу такого щастя називає зневажуваний поетом «піп»: «спокій, багатство, честь». Мужики ж погоджуються з ним у силу своєї неосвіченості, наївної простодушності. Саме цей персонаж своєю розповіддю про «щасливе життя» вносить розлад у напрям думок мандрівників і змінює характер їхнього поводження: від ролі абстрактно, що сперечаються споглядальників, життя вони переходять до ролі її безпосередніх учасників

Найбільш яскравий прояв цього ми знаходимо в главі «Сільська ярмонка», у якій зображується разноголосие разноязыкого, розгульного, п’яного народного «моря». Тут відбувається діалог мандрівників з усім мужицьким «миром» який утягується в суперечку про щастя. У цій частині поеми відбувається різкий поворот мандрівних мужиків убік народного життя

Що ж таке щастя в поданні народу? Є чи щасливі люди в цьому середовищі? Поставлені питання розкриваються автором у главі «Щасливі». У якій за власною ініціативою до мандрівників підходять «щасливці» з народних низів. Перед нами виникають узагальнені, але обмежені картини щастя селянського («ріп до тисячі на невеликій гряді»), солдатського («… у двадцяти боях я був, а не вбитий!»), робітника («щебінки наколачивать у день на п’ять срібел»), холопського («у князя Переметьева я був улюблений раб»). Однак підсумок цієї бесіди неприйнятний ні для автора, ні для його допитливих героїв, викликає їхню загальну іронію: «Агов, счастие мужицьке! Діряве з латками, горбате з мозолями, провалюй додому!».

Однак у фіналі цієї частини некрасовского добутку втримується по – справжньому серйозна й глибока розповідь про щасливу людину – Єрмилі Гирине, що знаменує більше високий рівень народних подань про щастя. «Не князь, не граф сиятельный, а просто він – мужик!» – по своєму авторитеті, впливу на селянське життя ця людина виявляється сильніше князя й графа. І сила ця полягає в довірі народного «миру» і в опорі Єрмила на цей «мир». Це чітко проявляється в його позові з Алтынниковым за млин

Гирин наділений безцінним по своїй загальнолюдській значимості почуттям християнської совісті й честі – у цьому й полягає його щастя, в авторському розумінні. Совісність Єрмила Гирина, на думку поета, не виняткова – вона виражає одну з найбільш характерних особливостей російської селянської громади, а цей персонаж одним з луших представників свого народу

Таким чином, Єрмил спростовує первісне подання мандрівників про суть людського щастя. Здавалося б, він мав усе, що необхідно для щасливого життя по запропонованій формулі: і спокій, і багатство, і повага. Однак він жертвує цими благами заради правди народної й попадає в острог, зберігши тим самим свою честь, християнську совість. Це один із самих яскравих прикладів розуміння щирого щастя у творі Некрасова

Поступово, у міру зміни подій і появи нових героїв, у поемі складається узагальнений, збірний образ щасливої людини. Таким щасливцем виявляється в Некрасова борець за народні інтереси. Як би у відповідь на ріст народної самосвідомості з різноголосого хору селянських голосів починають усе голосніше звучати пісні Гриши Добросклонова – російського інтелігента, справжнього подвижника, якому за це «доля готовили… сухоту й Сибір». Образ людини, що бачить можливість досягнення «счастия народного» у результаті загальної й активної боротьби за «непотрошеную губернію», є наскрізним для всього некрасовского творчості. Це сіло Избытково, по авторському задумі, і шукають тепер духовно вирослі мандрівники, що давно забули про первісну мету своєї подорожі

Таким чином, некрасовские мандрівники виступають символом тронувшейся з місця, що жадає змін до кращого життя післяреформеної народної Росії. Однак у поемі немає протиставлення щастя «верхів» і «низів», вона підводить читача до ідеї втілення загального щастя – «бенкету на увесь світ».

Отже, по думці автора поеми, не існує приватного благополуччя, індивідуального щастя, що може бути тільки всенародним