Моральні образи повести Василя Быкова “Сотників” – Биків Василь

Новітній період у творчості В. Быкова розкрило його чудовий добуток “Сотників” – найглибше з добутків про війну не тільки самого автора, а й у всій радянській багатонаціональній Літературі. “Сотників” міцно з’єднаний з попередніми повістями письменника. Ще відомі критики А. Адамович, Наумова, Лазарєв помітили зв’язок “Сотникова” з “Круглянским мостом”.

Нелюдський вибір встає в Сотникова: “Краще вмерти людиною, чим жити худобиною”. Про задум “Сотникова” В. Биків писав: “Насамперед, і головним чином мене цікавили дві моральні проблеми, які можна сформулювати так: “Що таке людина перед нищівною силою нелюдських обставин? На що він здатний, коли можливості захистити життя вичерпані їм до кінця й запобігти смерті неможливо?” Як фронтовикам, так і партизанам однаково пам’ятні ці питання з їхнього бойового досвіду, коли їх доводилося вирішувати не розумово, а практично, ценою крові, ставлячи на карту життя. Але нікому не хотілося втрачати свою одну й тому дороге життя. І тільки необхідність до кінця залишатися людиною змушувала йти на смерть. У той же час перебували люди, які пробували сполучити несумісне: зберегти життя й згрішити проти людяності, що в трагічній обстановці виявлялося неймовірно важким, якщо не зовсім безнадійним

У багатьох відносинах Сотників – звичайний трудівник війни. Він фактично один з рядових представників багатомільйонної армії. Сотників – по натурі зовсім не герой, і коли він умирає, то, насамперед тому, що його моральна основа в таких обставинах не дозволяє йому зробити інакше, шукати інший кінець. Помітна в Сотникова недовірливість, навіть жорстокість до людей. Тільки до кінця добутку Сотників переборює в собі прямолінійність, стає набагато вище.

Подвиг Сотникова, що має, насамперед, моральний, духовний зміст, у тім і полягає: людяність, висока духовність, у яку, як безумовна вартість, обов’язково включається відданість Батьківщині, і Сотників відстоює її до самого кінця, до останнього подиху, підтверджуючи ідеали самою смертю. “Для мене Сотників – герой. Так, він не розгромив ворога, але він залишався людиною в самій нелюдській ситуації”. Як подвиг розглядається його стійкість і тими декількома десятками людей, які виявилися свідками його останніх мінут

Сотників теж “боявся іноді за своє життя, коли міг легко й непомітно загинути в бої”. “Виходячи з бою живим, він таїв у собі тиху радість, що й куля минула його”. Все це по – людськи було зрозуміло й натурально. Відомо, Сотників, як і інші герої В. Быкова, умів боротися з ворогом “до останньої мінути”. У партизанах він перестав боятися й смерті. Для нього важливо було жити, коли він був командиром армії. Потрапивши в полон до фашистів, він думає про смерть зі зброєю в руках як про більшу розкіш. Отут він майже що заздрив тисячам тих щасливців, що знайшли свій кінець на численних полях боїв

Перед повішенням у Сотникова з’являється знову дуже натуральна для людини ненависть до смерті, небажання прощатися з життям. Сотникову перед кончиною схотілося засміятися, але він посміхнувся напоследок своєю змученою, жалюгідною посмішкою. Ідучи на смерть, Сотників не стільки думає про себе, скільки стурбований тим, щоб “щось зробити для інших”. А ще, щоб смерть не була брудною

Рибалка – це колишній товариш по партизанській боротьбі, а тепер зрадник. Рибалка в перших розділах показаний нам гарним партизаном, що зовсім по – товариському тримається із Сотниковым, думає про інших партизанів. В армії Рибалка завдяки своїй моторності від рядового дійшов до посади старшини. Словом, дуже непоганий він людина, якщо брати його на побутовому рівні, у звичайних, людських обставинах. Можна сказати, що отут йому немає ціни. Але справа в тому, що війна пред’являла свої жорстокі вимоги, дуже часто пропонувала нелюдські. Рибалка це розумів і пробував триматися. Він, коли потрапив із Сотниковым у перестрілку, і потім, коли вона на якийсь час затихла, з полегшенням зітхає, думає, що все кінчено, що Сотників загинув. Виходить, не біль за його загибель виникла в Рибалці в першу чергу, а почуття полегшення, викликане тим, що в такому випадку вже зовсім точно не треба ще раз ризикувати самому

Автор зв’язує зрадництво з незначністю морально – етичних подань Рибалки, з недостатнім розвитком його духовного миру. У нього виявився дуже маленьким людський, духовний потенціал, не вистачило моральної височини, щоб бути не тільки непоганим партизаном, але й до кінця вистояти у важких обставинах. Рибалка таку ціну свого життя заплатити не смог, тому що для нього важливіше було вижити, незважаючи ні на що. Биків писав: “Рибалка теж не негодник по натурі: зложися обставини інакше, можливо, виявилася зовсім інша сторона його характеру, і він став би перед людьми в іншому світлі. Але невблаганна сила військових ситуацій змусила кожного зробити самий вирішальний у людському житті вибір – краще вмерти або залишитися жити підло. І кожний вибрав свій”. Духовна глухота не дозволяє йому зрозуміти глибину його падіння. Тільки наприкінці він з непоправним запізненням бачить, що в деяких випадках вижити не краще, ніж умерти. У полоні Рибалка починає обережно підходити до поліцаям, хитрити з ними й викручуватися. І котиться, котиться долілиць, усе більше втрачаючи людяне в собі, здаючи одну позицію за іншою. Уже невблаганно скачуючись у безодню зрадництва, Рибалка увесь час заспокоює себе, що це ще не кінець, що він ще зможе обдурити поліцаїв

Биків зображує саму останню дію Сотникова: “Перед покаранням він вибиває в себе з – під ніг підставку, щоб не дати зробити це Рибалці, що зрадив його”. Сотникову дуже хотілося б, щоб Рибалка, поки ще що не забруднив своїх рук нічиєю кров’ю, мав можливість опам’ятатися, не втратитися остаточно й безповоротно своєї власної душі. Загальнонародна етика людинолюбної пристойності постійно висувала строгі вимоги, особливо категорично гудила зрадництво, що тягло за собою загибель ні в чому неповинних людей