“Країна березового ситцю” у лірику Єсеніна – Єсенін Сергій

Сергій Єсенін – співак Русі, і в його віршах, по – російському щирих і відвертих, ми відчуваємо биття неспокійного й ніжного серця. У них “російський дух”, у них “Руссю пахне”. Він як би створений спеціально для поезії. Розгонисті, дивно мелодійні вірші поета повні серцевої теплоти, щирості, жагучій любові до безмежних просторів рідних полів

Уже перші вірші Єсеніна відбивають мир “багатобарвний і радісний. Усе в ньому живе й дихає, розвивається. Поет зауважує росу на кропиві, чує пісню солов’я й за рекою – стукалку сонного сторожа. Есенинская зима співає й аукає над хащею волохатого лісу, “метелиця килимом шовковим стелиться”, і голодним воробушкам під вихри сніжні сниться весна

Есенинская блискавиця не просто світить у темній ночі, сніп її променів розсипається в ніжних струменях хмар. А місячний промінь уподібнює поет срібному перу, зоря в нього асоціюється з маковим цвітом, у сонній тиші зимового лісу чітко горять сніжинки в золотому вогні місяця, роса перетворюється в сині пластівці на зелених кущах лугів. Зів’янення природи Єсенін уподібнює пожежі, осінь – палієві, звідси образ: “гіркий захід чорного гару, осінь гаю підпалила”. Здавалося б, протиприродний для осені запах лісу знаходить виправдання, якщо представити голі дерева, “спалені пожежею осені”.

У Єсеніна цвіт і звук з’єднуються в одному образі: “дзвінкий мармур білих сходів”, “стозвонные зеленячи”. Дивне вміння поета знаходити нові відтінки для вживання. Якщо білий цвіт черемшини Єсенін зрівняв зі снігом (“сипле черемшина снігом”), то далі треба такий образ: “Як заметіль, черемшина махає рукавом”. Берізка привертає увагу поета своєю стрункістю, білизною стовбура, густим оздобленням крони. Її неяскравий, але витончене вбрання викликає у свідомості поета ряд несподіваних асоціацій. Галузі берізки перетворюються те в “шовкові коси”, те в “зелені сережки”, а цвіт її стовбура – те в “березове молоко”, що ллється по рівнинах рідної землі, то в “березовий ситець”. При подуві літнього вітру гілки берізок колишуться й, “як сережки”, дзенькають. Поет дуже вдало зауважує подібність стрункої берізки з дівчиною, а дзенькіт її сережок, що прикрашають, і кіс – з галузями дерева

Росія представляється поетові як безкрайні простори рідних полів, лугів, лісів, рік, озер, наповнених своїми багатоголосими звуками, пофарбованими у свої сезонні й добові кольори, зі своїми заходами й усім, що становить почуттєвий мир, що перебуває в постійному русі, з вереском і свистом заметілі, те яскраво – зелений, те багряний і рудий, часом закований у крижані панцири й разливающийся повіддя, те хмурий і похмурий

Декількох рядків поетові досить для створення закінченої і яскравої картини:

По лузі зі скрипом

Тягнеться обоз – Сухуватої

Липою Тягне від коліс

Усього лише кілька слів, але ними сказано багато чого, відбите й місце дії, і його образ у звуках і заходах. Звичайно, творчість Єсеніна дуже суперечливе й неоднорідне, часом безпросвітно смутне й безвихідне, часом життєрадісне, бадьоре й що сміється. Але мені здається, що саме в лірику виражене все, що становить душу есенинского творчості