У поемі Гоголя «Мертві душі» дуже вірно помічені й описані спосіб життя й вдачі поміщиків кріпосників. Малюючи образи поміщиків: Манилова, Коробочки, Ноздрева, Собакевича й Плюшкина, автор відтворив узагальнену картину життя кріпак Росії, де панувала сваволя, господарство перебувало в занепаді, а особистість перетерплювала моральну деградацію. Після написання й публікації поеми Гоголь сказав: «“Мертві душі” зробили багато шуму, багато ремства, зачепили за живе багатьох і насмешкою, і правдою, і карикатурою, торкнулися порядку речей, які у всіх щодня перед очами… вона (поема) оселила у всіх відразу від моїх героїв і від їхньої незначності…»
Третій розділ поеми присвячений візиту до поміщиці Коробочці. Автор так описує Коробочку: «Жінка літнього років, у якому’те спальному чіпці, надягнутому нашвидку, із фланеллю на шиї, одна з тих матінок, невеликих поміщиць, які плачуться на неврожаї, збитки… а тим часом набирають потроху деньжонок у пестрядевые мішечки…» Прізвище героїні метафорично виражає сутність її натури, ощадливої, недовірливої, боязкої, марновірної. Ім’я та по батькові Коробочки – Настасья Петрівна – нагадують казкову ведмедицю й указують на «ведмежий кут», де вона живе. У господарстві Коробочки «індичкам і курям не було числа». За фольклорною традицією птаха, що згадуються у зв’язку з Коробочкою (індики, кури, сороки, горобці), символізують дурість, безглузду клопітливість. Речі в будинку Коробочки виражають, з одного боку, її наївне подання про пишну красу, а з іншого боку – її скнарість і обмежене коло домашніх розваг (гадання на картах, штопанні, вишивання й готування). Все життя вона займається накопиченням і скнарістю; навіть пригощаючи Чичикова, виставляє на стіл тільки борошняні блюда, тому що вони дешевше. Коробочка не має претензій на високу культуру, як Манилов, вона не віддається порожнім мріям, всі її думки й бажання вертяться навколо господарства. Кріпаки для неї, як і для всіх поміщиків, – товар. Тому Коробочка не бачить різниці між душами живими й мертвими. Коробочка говорить Чичикову: «Право, батько мій, ніколи ще не траплялося продавати мені небіжчиків».
Коробочка знає ціну «копійці», тому так боїться продешевити в угоді із Чичиковым. Всі доводи останнього розбиваються про її «дубиноголовость» і жадібність. Вона посилається на те, що хоче дочекатися купців так довідатися ціни. Коробочка побоюється, як би Чичиков не обдурив її, хоче виждати, щоб «як’нибудь не понести збитку», може бути, ці душі в господарстві придадуться. Адже «товар такий дивний, зовсім небувалий» (вона спочатку думає, що Чичиков має намір викопати мертвих із землі). Коробочка збирається підсунути Чичикову замість мертвих душ пеньку або мед. Ціни на ці продукти вона знається
В образі Коробочки укладений тип омертвілі у своїй обмеженості людини. На приниження образа працює навіть головна позитивна риса поміщиці, що стала її негативною пристрастю, – торговельна діловитість. Кожна людина для неї – це насамперед потенційний покупець. Невеликий будиночок і великий двір Коробочки символічно відображають її внутрішній мир – акуратний, міцний; і усюди мухи, які в Гоголя завжди супроводжують застиглому, зупиненому, внутрішньо мертвому миру. Гоголь разом з тим обертає нашу увагу на те, що ця поміщиця сама господарює, а селянські хати в її селі «показували достаток мешканців».
Коробочка вирішує продати мертві душі зі страху й марновірства, коли Чичиков пообіцяв їй риса й ледве її не прокляв. Сумніву ( чине продешевила вона?) змушують її відправитися в місто, щоб довідатися справжню ціну на настільки дивний товар. Їде Настасья Петрівна в тарантасі, схожому на кавун. Це ще один аналог її образа поряд з комодом, скринькою й мішечками, повними грошей… Убожіючи духом і розумом, Коробочка не бачить нічого, що лежить за межами її маєтку. Художні деталі (вид маєтку, будинку, інтер’єри, речі й т.д.) говорять про хазяїна більше, ніж його вчинки. Образ Коробочки чудово символізує суспільний уклад, де надавалося істотне значення дотриманню форми, де живу душу заради враження благополуччя намагалися вмертвитися
