Зміст назви драми «Гроза» Островського – Островський Олександр

 

Творчість А. Островського – російського Мольера й російського Шекспіра, як його іноді називають, сьогодні, в епоху становлення специфічної форми «дикого капіталізму», вимагає нових підходів і більше уважного прочитання, тому що знову піднімає проблеми, які хвилювали суспільство як у середині XIX, так і наприкінці XX – початку XXI століття

Драма Островського «Гроза» – один із кращих його добутків – і сьогодні є однієї із самих популярних п’єс, що ставляться на десятках театральних сцен різних міст. Із чим же зв’язаний не гаснучий до наших днів інтерес до п’єси й у чому зміст її назви? П’єса була створена в 1860 році. У цей час особлива увага російських письменників 50 – 60 – х років залучали три теми: кріпосне право, поява на арені громадського життя нової сили – разночинной інтелігенції й положення жінки в країні. Поруч із ними була ще одна, котра вимагала обов’язкового висвітлення. Це – тиранія самодурства й грошей у купецькому побуті, тиранія, від якої страждали всі члени купецьких родин, особливо жінки. Завдання викриття економічної й духовної тиранії «темного царства» і поставив перед собою Островський у драмі «Гроза».

У ній під впливом нової суспільної ситуації він ставить тему викриття ширше й глибше. Він не просто викриває тепер «темне царство», як в інших п’єсах («Свої люди – сочтемся» і ін.)» але й показує, як у глибині його виникає протест проти вікових традицій і як старий уклад починає валити під напором мінливого життя. Протест проти віджилих підвалин знаходить вираження в п’єсі колись і сильніше всього в самогубстві Катерины. «Краще не жити, чим жити так!» – от що означало її самогубство. Вироку суспільному побуту, вираженого в такій трагічній формі, Російська література до появи «Грози» ще не знала. У Російській літературі «Гроза» здавна була уособленням боротьби за волю. Ще в 20 – е роки Пушкін писав: «Де ти, гроза – символ волі?»

Образ грози з’являється й у віршах революціонерів – шестидесятників. Звертаючись до молодого покоління, Некрасов пише в 1858 році: «…Над неправдою лукавою Гримнеш божьею грозою…» В Островського гроза – це не просто величне явище природи, а соціальне потрясіння. Недарма кульмінаційний момент п’єси – сцена покаяння Катерины – відбувається під час грози. Гроза – це й колосальний викид до цього набирається энергии, що, і процес очищення, після якого зникають хмари й легшає дихати. Реакційна критика обвинувачувала драматурга в аморальності, у порушенні законів театрального мистецтва. А глядачі були в захваті. Уперше зі сцени зазвучала нехай гірка, але неприкрита правда

У своїй статті «Промінь світла в темному царстві» Н. А. Добролюбов дав блискучий аналіз ідейного змісту й художніх особливостей драми «Гроза». Критик вклав у цю статтю схований політичний зміст. Під «темним царством» він мав на увазі похмурий феодально – кріпосницький лад Росії, а самогубство Катерины розглядав як виклик деспотичному укладу життя, як протест особистості проти будь – якого гніта, починаючи ссемейного.

В «Грозі», на думку Добролюбова, є щось освіжаюче й підбадьорливе. «Російське життя й російська сила викликані художником в «Грозі» на рішучу справу», – заявляв Добролюбов. А «рішуча справа» езопівською мовою 60 – х років значило революційне діло

У цих словах – ключ до розуміння ідейного змісту «Грози». Самодури із тривогою відчувають, що розхитується їхній мир. Вони відчувають страх перед незрозумілими для них явищами, що насуваються як очисна гроза. Пробудження в особистості почуття власного людського достоїнства – от чого зупинити вже нельзя.

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы