Вільнолюбна лірика Олександра Пушкіна – Пушкін Олександр
Тема «вільності святий» хвилювала А. С. Пушкіна все його життя, воно проходить через всю його творчість. Вільнолюбні вірші писалися їм з невеликими перервами, але досить регулярно (ода «Вільність» – 1817, «До Чаадаєва» – 1818, «Волі сівач пустельний…» – 1823, «Пташка» – 1823, «У глибині сибірських руд…» – 1827, «Анчар» – 1828, «Пам’ятник» – 1836). Отже, спробуємо розібратися, чим же в розумінні Пушкіна є вільність
Щодо цього програмним добутком поета, як мені здається, є ода «Вільність». Написано вона незабаром після того, як молодий Пушкін приїжджає із Царскосельского ліцею в Петербург. Василь Львович, його дядько, уводить майбутнього великого поета в столичні літературні кружки, де Пушкін знайомиться з вільнолюбними людьми. Під враженням спілкування з ними в 1817 році молодий поет пише своє перше, але дуже важливий вірш, пронизаний волелюбними мотивами
Написана «Вільність» у традиційній формі оди, однак до кінця XVIII – початку XIX століття вона вже застаріла й подібних хвалебних пісень майже ніхто не пише. Був, щоправда, придворний одописец граф Хвостів, що складав чи оди не щодня ( привід – те завжди можна знайти), якого Пушкін не любив і на який написав не одну епіграму (згадування ім’я графа можна знайти й в «Мідному вершнику»).
Отже, Пушкін пише оду. Його новаторство полягає в тім, що він вихваляє не царя, не якусь конкретну особистість, а щось абстрактне – Вільність. Царів же, яких раніше в одах прославляли, поет виставляє «тиранами», «увінчаними лиходіями». Пушкіна показує сцени вбивств Людовика XVI і Павла I. На прикладі цих двох монархів поет чітко дає зрозуміти, що й більшість інших царів – тирани й лиходії. Але, на відміну від лиходіїв «простих», корона надає царям статус героїв, і їхнього лиходійства й тиранія перетворюються в щось героїчне
Тирани, у розумінні Пушкіна, – люди, що підкоряють собі інших людей, що поневолюють їхню волю. «Самовластительный лиходій», «лиходій увінчаний», «тиран» – різні імена того самого особи – монарха, що ставить себе вище закону. По Пушкіну, монарх повинен підкорятися закону, лише тоді наступить Вільність:
…Лише там над царскою главою
Народів не лягло страданье,
Де міцно з Вільністю святий
Законів потужних сочетанье…
Причому Вільність потрібна всім, як селянам, так і дворянам. Адже якщо дворяни особисто вільні, те морально вони поневолені, тому що кожний крок їх повинен бути погоджений із придворним етикетом. Крім того, Вільність вимагає волі творчості й взагалі духовної волі. Адже для творчої людини духовна несвобода страшнее несвободи особистої
Отже, для того щоб наступила Вільність, необхідне дотримання Закону. Але що ж таке «Закон»?
…Владики! вам вінець і трон
Дає закон – а не природа;
Коштуєте вище ви народу,
Але вічний вище вас Закон…
Це чи не головна строфа у всьому вірші. Вона вносить ясність в усі погляди поета. Так, спадкоємцями стають завдяки природі: народитися в царській родині – невелика заслуга. Усвідомити свою відповідальність за народ, за своїх підданих, усвідомити своє избранничество – от завдання монарха. Лише здійснивши ряд благодіянь, спадкоємець стає Монархом, намісником Бога на землі. Таким чином, перетворення спадкоємця в Монарха відбувається тільки завдяки Закону. І нікому: ні народу, не паную – не можна проявляти Віроломства, тобто порушувати Закон. Інакше будуть відбуватися всі ті нещастя, безладдя, які описує Пушкіна
У поета є ще чимало віршів, присвячених темі вільності. Деякі з них ми тут ще розберемо. В 1818 році Пушкін пише вірш – послання «До Чаадаєва». Це монолог, звернений до певної людини. Вірш написаний у дусі оди «Вільність» і є як би її продовженням. Наприкінці послання поет виражає надію на те, що рано або пізно Вільність все – таки прийде:
…Товариш, вір, зійде вона,
Зірка чарівного щастя,
Росія вспрянет від сну,
И на уламках самовластья
Напишуть наші імена!..
В 1823 році Пушкіним були написані два вірші, присвячених усе тій же темі. Це «Пташка» і «Волі сівач пустельний…». У першому поет затверджує, що вища цінність – воля, а вище щастя – даровать комусь волю:
…Я став доступний утешенью,
За що на Бога мені нарікати,
Коли хоч одному створінню
Я міг волю даровать?
У другому вірші – «Сівачі…» – Пушкін порівнює народи із чередами овець, а поета – з пастирем. Автор говорить, що якщо людям, як вівцям, не потрібна воля, якщо вони не розуміють, що це таке, нема чого й намагатися давати їм її:
До чого чередам дарунки волі? Їх повинне різати або стригтися
Наступним міркуванням Пушкіна на цю тему став вірш «У глибині сибірських руд…». Написано воно було в 1827 році, після невдалої спроби декабристського перевороту. Уже страчені п’ятеро змовників (Рилєєв, Пестель, Каховський, Бестужев – Рюмін і Мураха – Апостол), а інші заслані в Сибір. Туди – Те й відправляє Пушкін із дружиною декабриста Трубецького свій вірш (друга назва – «Послання в Сибір»). Поет запевняє своїх засланих друзів, що боротьба велася не дарма й свою роль у звільненні народу вона ще зіграє:
…Зберігаєте горде терпенье,
Не пропаде ваша скорботна праця
И дум високе стремленье…
Поет сподівається, що:
…Окови тяжкі впадуть,
Темниці зваляться – і воля
Вас прийме радісно у входу,
И брати меч вам віддадуть
В 1828 році Пушкіним написаний вірш «Анчар». Отут автор протиставляє гармонії, що панує в природі, дисгармонію в людському суспільстві:
…До нього й птах не летить,
И звір нейдет…
…Але людини людин
Послав до анчара владним поглядом…
Це чи не приклад тиранії? У наявності явне підпорядкування однієї людини іншому, його поневолення. Але найстрашніше полягає в тім, що й князь, і, головне, слуга вважають таке положення речей цілком природним. Князь посилає свого раба до анчара, тобто на вірну смерть, але «той слухняно в шлях потік і до ранку вернувся з отрутою». Він приносить своєму «непереможному владиці» отрута й умирає, однак князеві байдужна його доля, і
…князь тим отрутою наситив
Свої послушливые стріли
И с ними загибель розіслав
До сусідів у далекі межі
И заключним віршем в умовному циклі «Вільність» є «Пам’ятник» (1836).
У цьому, одному з останніх, своєму вірші автор, як би передчуваючи швидку смерть, підбиває підсумок власній творчості й у тому числі акцентує наша увага на своєму тяжінні до теми вільності. Він пише, що «довго буде тим люб’язний» він народу, що «почуття добрі… лірою будив» і, що головне, «що у своє жорстоке століття восславил… волю й милість до занепалого призивав…».
На цьому, як мені здається, можна поставити крапку в розмові про вільнолюбну лірику Пушкіна, привівши напоследок наступні рядки, які мають безпосереднє відношення й до самого Пушкіна, тому що, навіть перебуваючи в посиланні, воно однаково продовжував писати вірші, неугодні паную, у тому числі й вільнолюбні:
…Волхви не бояться могутніх владик,
А князівський дарунок їм не потрібний,
Правдивий і вільний їхня віща мова
И с волею небесною дружний…